Дуже багато таких людей із Криму — тих самих кримських татар. Або ж етнічних українців, які свого часу втекли на історичну батьківщину, бо їх нудить від росії. Тут вони отримували громадянство з права землі та крові. І нерідко є більшими патріотами України, аніж ті громадяни, які тут жили весь час.
«Але, будучи в Україні, вони фізично не можуть цього зробити. Якщо ці громадяни активісти, то на половину з них там порушено кримінальні справи: „вішають“ мітинги, екстремізм та інше. Та росія в принципі не випускає своїх громадян, хоча процедура відповідна і є. Якщо до 24 лютого це було можливо хоча б теоретично, надіславши документи в ці інстанції, то зараз, коли дипломатичні відносини припинені, дана процедура виявляється неможливою в принципі. Так ось міграційна служба позбавляє їхнього громадянства, зобов’язуючи спілкуватися з російською федерацією», — розповідає Олексій Скорбач.
«оскільки російською федерацією передбачено законодавство про вихід із громадянства, то громадяни зобов’язані це зробити».
Хоча у законодавстві є норма про те, що громадяни можуть цього не робити — якщо вони довели, що максимально прагнули вийти. Для міграційної служби це не указ.«І виникає питання: чому людей, патріотів України, чиновники змушують дуже щільно спілкуватися з російськими органами влади? Що це, якщо не реалізація політики Російської Федерації, яка насаджує громадянство на анексованих територіях і водночас вимагає повернути назад своїх громадян? Виходить, імміграційна служба їм у цьому активно допомагає: скасовує українське громадянство тим, у яких російський паспорт з’явився „по помилці“ — наприклад, через батьків. І тепер їм все життя потрібно доводити, що вони не громадяни росії.
Інший приклад: інший його клієнт став громадянином України — юристи через суд довели, що його батьки з України. Міграційна служба видала йому паспорт. А днями йому відмовили у видачі декларації про відмову від російського громадянства. Хоча хлопець пішов на те, що створив у соцмережах чат-бот «Мобілізація — ні!», на який підписалися російські солдати і навіть співробітники ФСБ. Там він за пунктами пояснює, як відмовитися від мобілізації в росії, куди звернутися, як здатися в полон і т. д. Але навіть цього виявилося недостатнім, щоб наші міграційники визнали людину «щирим українцем».
«Наша міграційна служба їм пише: „ви повинні дотримуватися російського законодавства“. Втім, для міграційки це нормально: адже за кілька днів до війни, коли в Києві вже не було російських консульств та посольств, начальник управління з нелегалів більш ніж шанобливо спілкувався через інтернет із генеральним консулом росії, якого в Україні вже не було. Мовляв, ми зловили чергового російського військового чи блогера, просимо підтвердити його особистість та сподіваємось на щільну співпрацю. І все це перед початком війни. Втім, подібне спілкування відбувалося усі роки — навіть після 2014-го», — наголошує Олексій Скорбач.
«Ні, вони не кричали „путін, прийди!“, але дуже добре працювали своєю лінією. Наприклад, запросто зателефонувати колегам в росії або Білорусь і попросити про послугу. А взагалі цим чиновникам подобаються встановлені там режими, які дають необмежену владу.
Куплять суд та штат на здачу
«А взагалі, корупція у міграційній службі — це як наркотик. І навіть якщо справу можна зробити нормально, то чиновники вже настільки залежні, що робитимуть, як звикли. Здається, що навіть після вибуху з-під руїн вилізе чиновник і почне за інерцією вимагати з інших хабарів, які вижили. Водночас наскільки мені відомо, жодної справи про хабарі, в яких фігурують чиновники міграційної служби, до суду не дійшло. Хоча вони спокійно можуть купити собі суд, а на здачу — Техас», — каже правозахисник.
®