З точки зору росії, розширення НАТО є джерелом усіх лих, спусковим гачком будь-якої агресії, ядром усіх суперечок із порядком після закінчення холодної війни. Думка про те, що ненаситний монстр із Брюсселя, а ще краще з Вашингтона почав красти землю, як гусениця, яка їсть від аркуша до аркуша, доки дерево не загине, оселилася в багатьох умах, і не тільки в росії.
Маленька Фінляндія (23 000 солдатів) та Швеція, яка не набагато більша у військовому відношенні (14 000 солдатів та 20 000 ополченців), показують, наскільки абсурдна, навіть відверто демагогічна ця картина. Обидві країни обговорюють відмову від позаблокового статусу та вступ до НАТО. У Фінляндії цей крок вважається ухваленим. НАТО не відмовить у проханні про членство - обидві країни відповідають критеріям та тісно пов'язані зі структурами альянсу через ЄС.
Звичайно, загроза має ім'я: росія
Однак, перш за все, події в Скандинавії показують, як досі працювало розширення НАТО: нейтральні держави просять альянсу захисту, тому що вони більше не почуваються у безпеці у своїй незалежності.
Нейтралітет звучить як пасивність та стриманість, але нейтральні держави також створюють вакуум політики безпеки, який можна швидко використати.
У всіх випадках, від Прибалтики до Північної Македонії та, звичайно ж, України, загроза має ім'я: росія. Щодо цього динаміка розширення тісно пов'язана зі сприйняттям росією агресії, хоча і є дзеркальним відображенням заяви москви про те, що країні загрожують із заходу. Ні, загроза виходить з іншого боку.
Військовий баланс сил у Європі особливо не зміниться внаслідок чергового розширення НАТО, оскільки спочатку кількість солдатів або бойових танків не визначає силу. Розмір альянсу мало що говорить про його силу, хоча те саме вірно і навпаки: ті, хто веде себе як російські військові, не обов'язково повинні бути кращими.
Таким чином, війна в Україні ставить НАТО перед дилемою: треба переконливо втілити сенс свого існування — стримування та захист альянсу. Тому для альянсу корисно написати «стратегічну концепцію», яку в періоди низької напруженості часто висміювали як розумову вправу для теоретиків безпекової політики.
Але тепер це смертельно серйозно: альянс, мозок якого щойно був оголошений мертвим, раптово повинен поводитися так, ніби він був дуже живим. Динаміка, викликана війною в Україні, не може приховати того факту, що НАТО втратило свою серйозність на 20 років.
У будь-якому разі, НАТО найближчим часом не зможе гарантувати захист альянсу в умовах XXI століття. Тому процес обговорення стратегічної концепції є чимось більшим, ніж теоретичне вправу. Він передбачає, які жорсткі політичні рішення будуть потрібні від альянсу. Тому для одностайності, необхідної в групі з 30 держав, не було б помилкою, якби існувала хоча б уявна ясність щодо того, якою має бути політика безпеки в Європі протягом найближчих десяти років.
