"Масштаби катастрофи вже колосальні. Такого ми давно не знали. Особливо в країні з такою багатою спадщиною… Сім об’єктів входять до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, у тому числі шість культурних об’єктів. Орієнтовний список – набір об’єктів, які Україна вважає гідними включення до Списку всесвітньої спадщини – є сімнадцять. Але, крім цього, є шістсот п’ятдесят музеїв, середньовічних церков, соборів, археологічних пам’яток, меморіалів, палаців культури, шедеврів конструктивістського періоду..."
"Блакитний щит" [система маркування для захисту об’єктів спадщини у разі збройного конфлікту] був розроблений в рамках Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту. Україна і росія її підписали. «Блакитний щит» — це знак, що прикріплюється на будівлях. Це інструмент, який країни можуть використовувати для захисту своєї спадщини. Вивіску можна намалювати, або приклеїти на двері, розкласти на підлозі... Будь-хто може це зробити. Вважається, що з моменту позначення будівлі воюючі сторони її бачили. З перших днів війни ми закликали українську владу відзначати свої місця та пам’ятники "Блакитним щитом".
"Розмітка може мати негативні наслідки. Так сталося в Дубровнику під час війни в Хорватії: позначені будівлі були обстріляні. Але українська влада зрештою дала нам свою згоду. У Києві, у Львові позначено окремі будівлі; в Одесі починаємо самоорганізовуватись... Щодо міст, про які у нас немає новин, як Маріуполь, дізнаємося пізніше, чи були розмітки".
"Якщо знищення є навмисним, воно може зайти так далеко, що кваліфікується як військовий злочин. Так сталося в Малі, коли Ахмад Аль-Факі Аль-Махді був засуджений Міжнародним кримінальним судом (МКС) до дев'яти років ув'язнення за знищення мавзолеїв Тімбукту. Це вперше, коли знищення спадщини визнають військовим злочином. Після цього рішення суду ЮНЕСКО співпрацювала з ICC для розробки загального політичного документа, який встановлює правові рамки для знищення спадщини".
"Реконструкція – це не лише ремонт стін, а й повернення надії. Це робота, що дає можливість створювати робочі місця, дивитися в майбутнє... Це те, що ми робили вчора в Мосулі, Тімбукту або в Мостарі, в Боснії і Герцеговині… Необхідно мобілізувати фінансові ресурси держав-членів. Для відбудови Мосула, наприклад, головними внесками були Об’єднані Арабські Емірати та Європейський Союз, які надали відповідно 50 та 38 мільйонів доларів. З війнами професіонали розсіюються, дехто може загинути... Треба тренувати, підтримувати... І подбати про те, щоб реконструкція йшла за міжнародними нормами та стандартами, щоб можна було знайти останній відомий стан ділянок і будівель".
"Реконструкція починається з документування руйнувань. Потрібно централізувати все, що існує, щоб вдалось зрозуміти історію, логіку побудови, етапи модифікацій... І передати цю інформацію майбутнім поколінням. В Україні велика маса документів – набагато більше, ніж в інших регіонах, де я працював, наприклад, у Тімбукту. Але нас турбує те, що архіви, можливо, були знищені..."
