Про це ідеться у статті російського опозиційного видання Проєкт.
Одразу після цієї зйомки та початку війни оператор звільнився. «Досяг стелі у професії, — сказав сам Філатов. — Плюс — утомився від багатомісячного сидіння на карантині». Його знайомі підтверджують — робота з президентом вимагає постійної ізоляції, через що багато хто починає зловживати алкоголем. Щоправда, як розповідає колега Філатова, звільнення так дивно співпало з початком війни, що у кремлі одразу зашепотілися про нібито необережне висловлювання оператора про події в Україні.
Тоді багато чиновників були в такому шоці через напад на сусідню країну, що пояснювали будь-які відставки невдоволенням російською агресією.
А чи був план?
Зі злагодженістю, про яку путін говорив у своєму передвоєнному зверненні, одразу не задалося. Більшість співробітників уряду та кремля нічого не знали про плани президента розпочати повноцінні бойові дії, і навіть високі начальники не встигли скласти план дій, наприклад, в економіці чи пропаганді. Крім цього, багатьох вражала сама ідея війни з сусідньою державою. Саме тоді один із високопоставлених співрозмовників «Проєкту» в кабінеті міністрів на запитання про те, що він думає про війну, зміг видавити тільки: «Піздєц».
Особливо безглуздо почувалися ті депутати Держдуми, які ще на початку року за завданням керівництва підписали звернення до путіна з проханням визнати незалежність ЛНР та ДНР, не здогадуючись, що воно буде передвісником війни. Знайомий одного з парламентаріїв згадує: 24 лютого депутат дзвонив йому чи не в сльозах — він дуже переживав через те, що його підпис під зверненням використали для початку бойових дій.
Невдоволених, звичайно, пропрацювали. Через кілька днів співрозмовник «Проєкту» вирішив перевірити самопочуття депутата і застав його вже в зовсім іншому стані — той, на кшталт кремлівських методичок, говорив про необхідність згуртуватися перед західними санкціями. Через пару тижнів війни приблизно те саме сталося і з високопосадовцем, що тільки недавно описав те, що відбувається, коротким нецензурним словом. Тепер він називав усе, що відбувається, «вікном можливостей» для росії.
Замовкли навіть депутати, які спочатку зважилися публічно виступити проти війни. У перші дні бойових дій п'ять парламентаріїв засудили російську агресію . Але вже у квітні, коли кореспондент «Проєкту» зателефонував усім «незгодним» депутатам, вони відмовилися обговорювати свої антивоєнні заяви. Федеральний чиновник на запитання «Проєкту», чому «незгодні» депутати почали мовчати, іронізував: «Немає тих, хто проти. Просто хтось неточно висловився. А так усі завжди підтримували». Співрозмовник, близький до керівництва «єдиної росії» уточнює: із ними провели профілактичні бесіди.
Однак ці бесіди не допомогли в іншому. За час бойових дій «Проєкт» поговорив із десятком співрозмовників — чиновників та підрядників кремля — і всі вони повторюють, що не розуміють, яких цілей росія досягає в Україні. І зізнавалися — у всьому, що стосується проведення спецоперації, від пропаганди та до відправки військ на Україну панують хаос і плутанина.
Строковики та собаки
Через два тижні після нападу на Україну президент та міністр оборони зробили для себе дивовижне відкриття. Їм доповіли інформацію, якою журналісти та правозахисники володіли ще з першої години війни, — у бойових діях беруть участь солдати-строковики. І це всупереч давньому рішенню керівництва країни відправляти в гарячі точки тільки контрактників.
Ні путін, ні шойгу не очікували такого розвитку подій, і засмучений міністр оборони влаштував жорстке рознесення генералам, але, як покаже подальша розповідь, це не виправило ситуацію.
Багатьох солдатів привезли на кордон із Україною ще на початку лютого. Частка строковиків серед них була великою — тим дивовижніше, що керівництво країни про них не знало. Наприклад, в одній батареї 252-го мотострілецького полку з 40 осіб було 26 призовників.
— Стали вчити воювати, вони ж уміли тільки підмітати та копати. Синові за три дні пояснили, як заправляти кишки. І сказали, що тепер він – санінструктор, – розповідає мати одного з них.
У Кантемирівській і Таманській дивізіях, які чекали наступу під Бєлгородом, теж виявилися строковики. І командування не подумало не лише про те, що їм не місце у гарячих точках, а й про їхній побут. Спати їх відправили на вокзал станції Долбіно, причому без їжі, так що п'ять попередніх бойових дій днів військові не отримували навіть сухпайки.
24 лютого солдатів кинули у бій, і на той час проблеми із продовольством стали повсюдними.
— Вони на навчаннях були з 13 лютого, до початку війни їжа закінчилася. Ходили, просили в українців хоч шматочок хліба. Їм казали: "Ідіть нахер, російські тварюки", - переказує мати загиблого росгвардійця Гульнара Валієва.
— Годують нормально? - Запитує чоловічий голос на опублікованому українськими ЗМІ запису нібито перехоплених телефонних розмов російських солдатів з рідними .
— Собаку зарізали, з'їли. Нормально.
- Ти ж казав, нутрій [їли].
- [Нутрії] закінчилися.
У вже згаданому 252-му мотострілецькому полку польову кухню розбомбили в перші ж дні . «Виживали як собаки задристані, – каже мати бійця цієї частини. — Спочатку не було навіть сухпайків. В усіх обмороження».
У цих умовах строковиеи провели багато днів — російське керівництво дуже довго усвідомлювало помилки та ще довше їх виправляло. Ще на 10-й день війни путін під час дуже дивної зустрічі зі співробітницями авіакомпаній твердо заявив: в операції беруть участь лише офіцери та контрактники. "Призовників немає жодного", - підкреслив він. Вже за чотири дні верховний головнокомандувач раптово для себе дізнався, що строковики таки є і вимагав знайти винних. У Міноборони відразу заявили, що нібито виявили всього кілька таких випадків, і практично всі строковики вже евакуйовані.
Це не правда. 252 полк у цей час продовжував брати участь у бойових діях, а, наприклад, 21 березня наступав на Харків. Двох строковиків із цієї частини вдалося вивезти лише 29 березня, причому, за словами їхніх родичів, вони стали не останніми евакуйованими призовниками навіть із цієї батареї. Молодих людей вивозили повільно — разом із пораненими та мертвими, а про централізовану евакуацію не було й мови.
На флоті строковики залишалися ще довше. Понад половину екіпажу загиблого в ніч на 14 квітня крейсера "москва" могли складати призовники.
Втім, призовники були не єдиною проблемою. Російське керівництво, розраховуючи на швидку перемогу, заздалегідь перейнялося тим, щоб нові володіння було кому контролювати. Так в Україні опинилися бійці росгвардії, привчені наводити лад на вже захоплених територіях, але не воювати.
росгвардійці наступали у неброньованих вантажівках, а з собою везли шоломи та кийки , явно недостатні для боротьби з українськими військами. Дуже швидко стали з'являтися сумні свідчення - журналісти "Медіазони" знайшли повідомлення про загибель щонайменше 78 росгвардійців.
Як наступала росгвардія
— Раннього ранку [24 лютого] величезна колона [підрозділи росгвардії] спецназу СОБР рушила у напрямку Києва, — описували початок війни спецназівці з Хакасії. — Колона прямувала без прикриття з повітря, без важкої техніки і йшла наче на парад, розтягнувшись на багато кілометрів. <…> У процесі руху почала ламатися техніка, вони раз у раз зупинялися. У результаті колону розстріляли як у тирі лише через п'ять годин після перетину кордону.
Кінолога росгвардії Євгена Дудіна відправили воювати разом із собакою Ненсі. Його мати Гульнара Валієва згадує, що син її заспокоював: «Він мав іти потім, коли буде зачистка, а не бій. Собака у нього натасканий на вибухові речовини». Але на четвертий день війни Євген опинився під Гостомелем, де на той момент точилися важкі бої за аеропорт Антонов. Його та собаку вбило одним уламком. Тоді ж багато інших росгвардійців зрозуміли — йти далі вони не хочуть.
49 бригаду оперативного призначення росгвардії привезли в Україну з Владикавказу. «Нам казали, що треба йти звільняти людей, що на нас там чекають, — каже один із службовців бригади . — Ми зайшли туди і зіткнулися з тим, що ніхто на нас не чекає». Близько п'яти днів бригада стояла під Харковом, після чого близько 200 людей написали рапорти із проханням повернути їх до росії.
— Думаю, відмовилися їхати, коли побачили, що їх повезуть у «Камазах» з брезентовим бортом, — вважає адвокат Михайло Беньяш, який захищає відмовників.
росгвардійців повернули до Владикавказу, пригрозивши військовим трибуналом та звільненням з недотримання умов контракту. Але проблеми не налякали інших — на кінець березня правозахисна група «Агора» мала інформацію про більш ніж тисячу військовослужбовців і росгвардійців, які відмовилися їхати на війну.
Не дивно, що наступ російської армії виявився невдалим і на цьому тлі в російській еліті посилилися внутрішні конфлікти. «Це як у фільмі „17 миттєвостей весни“ — Берлін бомбардують, а вони гризуться. Так і тут», — іронізує співрозмовник у керівництві однієї із структур уряду. Особливо сильно ця «гризня» виявилася під час переговорів.
Недопереговори
Діалог з Україною стартував лише за кілька днів після початку війни . Попередньо путін поговорив зі своїми емісарами і відразу вразив одного з них поганим знанням реалій. Президент згадав батальйон «Азов» як формування націоналістів, яке не має зв'язку з державою, із подивом згадує співрозмовник «Проєкту».
Це помилка — батальйон спочатку формували із добровольців, але зараз таке ім'я носить один із полків Нацгвардії України. Один із співрозмовників розповів про це президенту, той не повірив, зажадав підтвердження і, отримавши його, був здивований.
Але головне — переговори показали, що путін у них не дуже зацікавлений. Як уже повідомляв «Проєкт», свої послуги з організації діалогу з Україною путіну запропонував підприємець Роман Абрамович, президент погодився і відправив його за деталями до заступника голови своєї адміністрації Дмитра Козака, який курує Україну. Але потім почалися складнощі — переговори то скасовували, то затримували.
Коли ж діалог розпочався, президент відмовився від постійного контакту з главою російської делегації та своїм помічником Володимиром Мединський – той переважно звітував Козаку та голові адміністрації президента Антону Вайно. Якось через таку віддаленість від начальника Мединському довелося чимало понервувати.
Наприкінці березня йому доручили зробити важливу заяву — що росія нібито побачила в української сторони прагнення компромісу і йде на поступки у відповідь, одна з яких — відведення військ від Києва. Насправді, погано спланований наступ російської армії на цей момент у всіх напрямках захлинулося, і війська вирішили зосередити на східному театрі бойових дій . Заява, з якою у підсумку і виступив Мединський, мало обґрунтовувала цей відступ.
Щоправда, примирливе висловлювання Мединського сподобалося не всім. Яструби російської агресії відразу вирішили показати себе. Глава Чечні Рамзан Кадиров записав відеозвернення, в якому заявив , що «пане Мединський щось помилився». А телеведучий Володимир Соловйов та гості його програми витратили чимало часу, критикуючи президентського помічника.
Мединського ця критика настільки вибила з колії, що він спробував домогтися телефонної розмови з президентом, щоб уточнити, чи він правильно сказав. Однак путін виходити на зв'язок зі своїм помічником не поспішав, не бачачи потреби приділяти час головному переговорнику. Мединський так нервувався в очікуванні відповіді, що як справжній бюрократ вирішив перестрахуватися і виступив із новою заявою, в якій, про всяк випадок, жорстко розкритикував Україну.
Тільки через добу путін відповів на дзвінок Мединського, підтвердив його правоту, і лише тоді чиновник заспокоївся.
Щоправда, пов'язані з переговорами колізії на цьому не скінчилися. Один із найнезручніших моментів стався, коли українські переговорники запитали російських візаві, що означає «денацифікація» України. Сформулювати відповідь ті не змогли . Так само безглуздо через цю фразу в ті дні почувала себе і вся російська пропаганда.
Помилка-22
«Ми прагнитимемо демілітаризації та денацифікації України», — цією складною фразою в день початку бойових дій путін визначив словник телевізійників.
Телеведучий Дмитро Кисельов у своїх «Вісті тижня» не менше семи хвилин роз'яснював сенс «денацифікації». «Денацифікація може бути лише примусовою», — повторював він у випусках 27 лютого та 6 березня. Але потім щось пішло не так — у квітневих випусках він або не використовував термін взагалі, або робив це раз за весь випуск.
Справа в тому, що на той момент кремль замовив соціологам телефонні опитування, у тому числі про ставлення росіян до основних тез пропаганди. З'ясувалося, що люди не розуміють, що таке «денацифікація» — мало хто зміг виразно розшифрувати термін, розповіли «Проєкту» одразу чотири співрозмовники — високопоставлений медіаменеджер та близькі до кремля соціолог та експерт, який отримує кремлівські «темники».
— Після цього у нас почався бардак — щотижня шукали нові слова, але нічого вдалого підібрати не вдалося, — бідкається співрозмовник, близький до кремля.
За його словами, опитування показували, що населення хоче лише одного – оголошення про перемогу. Досягти її не виходило і доводилося регулярно вигадувати нові пояснення, що неминуче вело до плутанини.
Плуталися навіть наймаститі пропагандисти. Перші новинні сюжети про бої 24 лютого на «Першому», «росії-1» та НТВ розповідали, що «російські війська просуваються стрімко», «військовослужбовці України масово відступають», а в них стріляють «нацбати», які є основним осередком опору на Україні. «На тлі успіхів російської армії ЗСУ незабаром буде роздроблено і блоковано», — повідомляв кореспондент у програмі Кисельова 27 лютого.
Впевненість, з якою пропаганда розповідала про успіхи російської армії, призвела до того, що 6 березня у програмі «Вісті тижня» автор одного з сюжетів упустив фразу: «Зараз, коли наші крейсери та десантні кораблі стали на рейді в радянському місті-герої Одеса…» , - Чого насправді так і не трапилося.
Несподіване оголошення російського міноборони про відступ від Києва для пропаганди виявилося ще більшим сюрпризом, ніж повільний наступ перших тижнів війни. За два дні до цього кореспондент «Вестей» Євген Піддубний передавав із Гостомеля, що «російські десантники просуваються вперед» і «вже на ближніх підступах» до столиці України та «зараз основне завдання розібрати укріплення під Києвом». 28 березня, за добу до офіційного відступу «Перший канал» показав сюжет про мобільний військовий шпиталь, розгорнутий на передовій під Києвом. В результаті, коли відступ став реальністю, держканали вирішили відбутися менш ніж хвилинним повідомленням.
Іншою проблемою для ЗМІ, які звикли діяти за вказівкою кремля, були протиріччя в словах чиновників. То Дмитро Пєсков у кількох інтерв'ю визнавав «значні» втрати росії у війні і відмовлявся таврувати знаменитостей, які виїхали з країни, то його критикували Кадиров, прокремлівський медіаменеджер Арам Габрелянов і навіть секретар генради «єдиної росії» Андрій Турчак.
У результаті начальникам державних ЗМІ довелося вирішувати проблему — вони почали публікувати заяви політиків із великою затримкою і лише із санкції начальства.
— Після чергових розбирань нам надійшла вказівка цитувати Кадирова лише після санкції керівництва, — розповідає на умовах анонімності журналіст ТАСС. І наводить приклад — агентство не передало повідомлення Кадирова про 260 українських морпіхів, що здалися.
Останнім часом начальство почало довго розмірковувати і над економічними новинами. Якщо текст має хоча б натяк на те, що росії нелегко даються війна і санкції, її можуть узгоджувати по дві години або зовсім не випустити. Наприклад, начальство заборонило публікувати новину одного з кореспондентів зі «згладженою» цитатою експерта про те, що ефект від ідеї приймати оплату за газ у рублях буде «нейтральним» . Натомість вийшов інший коментар — про те, що цей хід дозволить «вдарити за доларовою системою як такою».
Вище керівництво росії знайшло свій спосіб впоратися з невдачами на фронті і плутаниною в головах. путін та шойгу, головні воєначальники росії, вирішили просто замовкнути. Міністр оборони, добре відомий любов'ю до самопіару , незабаром після початку спецоперації зник. Лише одного разу, 11 березня, він вирушив до військового шпиталю і жодного разу не відвідав ні передову, ні військові частини. Після появи в шпиталі шойгу довго зникав з поля зору ще двічі — з 11 по 24 березня і з 8 по 19 квітня.
З путіним відбувається ще цікавіша річ. З 24 лютого президент росії лише 18 разів публічно виступав з оцінками кампанії, тоді як його візаві Володимир Зеленський записує звернення щодня. Якщо в перші дні путін давав оцінки воєнних дій майже щодня, то пізніше паузи між заявами стали досягати двох тижнів».
російському керівництву часто просто нема чого сказати, резюмує знайомий міністра оборони.
росія почала своє вторгнення в Україну у квітні 2014 з Донецької та Луганської областей з Кримом, 24 лютого 2022 воно стало повномасштабним.
