uk en de fr pt it

Священик рпц: «Позиція рпц — спотворення ідеї християнства» - Meduza

Священик рпц: «Позиція рпц — спотворення ідеї християнства» - Meduza
54
0
Meduza поговорила зі священнослужителем Григорієм Міхновим-Вайтенком, який з початку війни допомагає українським біженцям

Григорій Міхнов-Вайтенко – син поета Олександра Галича, правозахисник та священнослужитель, колишній священик Російської православної церкви. У 2014 році він у своїй проповіді відлучив від святого причастя всіх, «хто з власної волі взяв до рук зброю для участі у братовбивчій війні з Україною». Того ж року він подав прохання про виведення за штат РПЦ.

Міхнов-Вайтенко протестував проти кримінального покарання за образу почуттів віруючих і висловлювався проти заборони в росії «Свідків Єгови». Зараз Міхнов-Вайтенко — архієпископ Варязької Апостольської православної церкви, створеної за участю священика та дисидента Гліба Якуніна. Після початку війни Григорій та його однодумці із Санкт-Петербурга активно допомагають українцям, які опинилися в росії. Архієпископ Варязький розповів «Медузі» про свою діяльність та роль церкви у подоланні наслідків війни.

https://meduza.io/feature/2022/05/07/pozitsiya-rpts-izvraschenie-idei-hristianstva

"Я в цю історію вляпався значно раніше за багатьох. У 2013 році, коли розпочався Майдан, я був священиком, служив у Старій Руссі (місто в Новгородській області) . Багато хто радів за українців, а мені здавалося, що це добром не скінчиться. Я вважав, що головне – умиротворення. Тому й вийшов із РПЦ через рік, що вона цим не займалася, швидше навпаки. Церква — громадська організація, до якої входять люди з обох боків кордону і яка може вести діалог з усіма, сприяючи безкровному вирішенню проблем.

А проблеми, мабуть, були. За півроку до протистояння у Києві я відвідав архіви в Донецьку, звідки у мене бабуся по материнській лінії, та у Дніпропетровську, звідки мій батько. Вже тоді я бачив серйозні суперечності між частинами України. Потрібен був переговорний майданчик, щоб не дійшло до збройного конфлікту.

І зараз моя думка колишня: пошук виходу можливий. Але антилюдська та антихристиянська політика, яку всі ці роки вела російська держава, сублімувалася у крайню форму прямої агресії проти держави Україна. Вона проблеми не вирішує, тільки народжує нові – нову ненависть, нові рахунки. Війна - абсолютний жах, вона б'є по всіх. А рпц не просто не сприяла примиренню. Вона працювала на ескалацію, вбиваючи клин між віруючими. Абсолютно політичні цілі, які наділяли нібито благочестиве формулювання. Потрібно було займатися людьми.

Якщо українське суспільство хоче самостійності, [служителям рпц] слід було першими запропонувати автокефальність української церкви. Натомість патріарх кирило заперечує суб'єктність українського народу. Це, м'яко кажучи, недалекоглядні імперські замашки, які в XXI столітті виглядають дикувато.

Чому ми визнаємо автокефальність польської, фінської церкви? Це колишня територія імперії. Чим від них відрізняється Україна? Позиція рпц – збочення ідеї християнства, концепту православної церкви. Це дуже небезпечна гра, яка веде до катастрофи. Мені пощастило, що я 2014 року це зрозумів. До багатьох дійшло тільки зараз, зате по саму шийку. Біда прийшла до нашого будинку.

Зараз модно запитувати, де ви були вісім років. До 24 лютого я багато займався тюремним служінням, зокрема з українськими військовополоненими, — я їх називаю саме так. Олег Сенцов, Володя Балух, Саша Шумков. Володя — людина дуже релігійна, молитовна. В Україні інше ставлення до релігії. Там майже кожен знає, що Бог є, а яка церква це наступне питання. Їм важко було спілкуватися зі священиками рпц і вони просили мене. Просто помолитись разом.

Під час війни нечесно ділити людей на лівих, правих. Тільки на політиків, які віддають накази, та решту. Погано мирним людям, які потрапляють у цей заміс. Погано військовим, бо вони вбивають і це шкодить душі. Їхня загибель шкодить рідним і близьким. Добре лише політикам: вони вирішують свої завдання, які не вирішили дипломати. Я проти політиків та за людей.

Допомагати покинути росію ми почали не з біженців. Двадцять четвертого лютого в країні перебувало сотні тисяч громадян України, які тут працювали, навчалися, одружувалися. На засіданні Правозахисної ради Санкт-Петербурга я запропонував — колеги підтримали — створення гарячої лінії для них. У перший тиждень до нас звернулося понад сотню людей.

Основним питанням було: як виїхати з росії? Наприклад, одна жінка лікувала сина від раку. І застрягла. Ми зібрали гроші, допомогли. Потім до Ленінградської області, під Тихвін, прийшов поїзд із біженцями. Небайдужі люди знають один одного — і включилися в роботу.

Потреби у біженців різні. Давати їм оцінки ми не маємо права, наша справа допомагати. Хтось був вивезений в інше місто, але хоче до Петербурга, хтось збирається до Європи чи Білорусі, хтось просить про одне: поверніть мене додому. Одна літня жінка пішки готова йти назад, до Маріуполя. Тільки про це і каже, хоча її  будинок знищено, документи зникли, повертатися нема куди. У момент небезпеки, під бомбардуванням, людина часто діє механічно. А потім, у спокої, виникає прийняття чи неприйняття. Вона 70 з лишком років прожила в Маріуполі і не може уявити, що все її життя впало.

Багато маріупольців не обирали росію, просто вони не мали виходу. Організовано та відносно безпечно залишити місто можна було лише у бік Донецька. Зараз ми займаємося сім'єю з двома дитсадковими та однією грудною дитиною. Вони ризикуватимуть? Ні, вони вирушать туди, де безпечніше.

Петербург опинився на маршрутах людей із різними проблемами. Через нього виїжджають до країн Європи – Фінляндії, Естонії. Хтось просто хоче жити тут. Як колишній москвич, я їх розумію. Петербург, на відміну від москви, гумовий, тут усім раді.

Якщо дивитися на два кроки вперед, то я сподіваюся, що війна закінчиться. Тоді біженців чекатимуть в Україні, і більшість захоче повернутися додому. Десять тисяч карбованців від держави - добре, але мало (у росії прибули з території України передбачена разова матеріальна допомога в розмірі 10 тисяч карбованців) . Чи оплачуватимуть їм зворотні квитки? Сумніваюсь. Внутрішньо я готуюся, що і тут ми повинні допомагати".
Коментарі (0)
Додати