Про це пише Politico.
Однак для однієї країни вихід з Євросоюзу міг би бути єдиною відповіддю на її глибокі та непримиренні розбіжності з Брюсселем: Угорщини.
Угорщина та решта членів ЄС опинились по різні боки найважливішого геополітичного питання нашого часу — війни hосії проти України. Незважаючи на те, що Німеччина та інші країни, які досі вагались, тепер підтримують впровадження нафтового ембарго проти москви, Будапешт продовжує відкладати рішення, використовуючи аргументи, які є настільки ж емоційними, як і смішними.
«Ті, у кого є море і порти, можуть доставляти нафту на танкерах, - заявив Орбан минулого тижня. - Якби вони не забрали його у нас, у нас також був би порт».
Угорський прем’єр, очевидно, мав на увазі узбережжя Далмації, яке колись входило до складу Угорського королівства, а тепер є частиною незалежної Хорватії.
Звичайно, це не перший випадок, коли Будапешт входить в конфлікті з рештою ЄС. Від верховенства закону до прав геїв, міграційної політики та відносин з Китаєм, Орбан звик кидати виклик європейському консенсусу, заробляючи оплески євроскептиків.
Але зараз настав інший час.
По-перше, це масштаб проблеми. Війна росії проти України – це не просто ще одна проблема розколу. Це порушує найфундаментальніший принцип політичного порядку Європи: національні кордони не можна змінити силою і, незалежно від їхнього розміру, нації не мають права вето щодо зовнішньополітичного вибору своїх сусідів.
Вторгнення також безпосередньо загрожує безпеці Європи. Якщо президенту росії Володимиру Путіну вдасться перетворити Україну на державу-невдалеку або своєрідну «народну республіку», східний фланг НАТО, від Польщі до Румунії, стане набагато вразливішим і більш дорогим для захисту.
Цього разу Угорщина справді стоїть на самоті. Так, деякі інші країни-члени також висловили заперечення проти заборони на імпорт російської нафти, але вони не були такими непримиренними, як Угорщина. Орбан навіть показав, що готовий покласти відносини зі своїми давніми союзниками у Варшаві на вівтар угорсько-російського партнерства.
Як припускає зауваження угорського лідера щодо далматинських портів, російська імперська війна знаходить резонанс серед тих, хто досі з тугою дивиться на карту Великої Угорщини.
Крім того, після квітневих виборів немає жодних шансів на будь-які зміни в політиці Угорщини найближчим часом. ЄС просто змушений мати справу з Угорщиною Орбана, а не жити в ілюзіях, що останні 12 років були просто тимчасовим відхиленням. Після більш ніж десятиліття правління влада прем’єр-міністра є міцною, в той час як опозиція слабка і деморалізована.
Реальність така, що ЄС і Угорщина Орбана погано пасують одне одному. Що б хто не думав про Brexit, він вирішив фундаментальну напругу між тим, що насправді означає членство в Євросоюзі, і тим, що велика частина британської еліти та громадськості хотіла вийти з ЄС.
Так само є підстави думати, що тепер непримиренний конфлікт між урядом Угорщини та рештою єдиної Європи не може і не повинен бути вирішений за допомогою компромісу за найменшим спільним знаменником. Просто дві сторони повинні розійтись.
Але тут є нюанс. Незважаючи на всі гасла Орбана про «Зупинити Брюссель», його влада спирається на постійний потік готівки зі спільного європейського бюджету. Як і деякі торі до Brexit, він хоче з’їсти свій шматок торта.
Але це не привід для європейських інституцій та урядів решти 26 країн потурати йому. Вони повинні перекрити кран і бойкотувати угорських представників у Раді — так само, як решта ЄС бойкотувала Австрію в 2000 році, після того, як ультраправа Партія свободи приєдналася до її урядової коаліції.
Коли ЄС зважиться на це, він може грати жорстко. Заради самозбереження настав час зробити це зараз і припинити потурати примхам ревізіоністського автократа, який приєднався до Москви та Пекіна.
