Liberation: Як ви переживаєте вторгнення росії у вашу країну протягом більше двох місяців?
Ці останні сімдесят днів були особливо важкими, я намагаюся триматися якнайкраще. Останнім часом із бомбардуваннями в моєму рідному місті [Одеса] стало ще складніше. Я дуже поважаю тих, хто сміливо вирішив залишитися і взяти в руки зброю. Вони герої.
Liberation: Як ваша сім'я? Вона в безпеці?
Мої батьки виїхали з України кілька тижнів тому, але решта моєї родини все ще в Одесі. Останні кілька днів я дуже хвилювався за них. На даний момент у них все добре, але ми живемо в невизначеності.
Liberation: Як ви щоденно відстежуєте ситуацію?
У нас є Telegram-канали, я щодня спілкуюся зі своїми друзями та їхніми родинами, щоб дізнатися, що саме відбувається, тому що ми бачимо багато речей у соціальних мережах. Ми намагаємося з’ясувати, чи здорові вони, чи їм щось потрібно. Ліки та інші необхідні речі їм надсилають із Польщі, Чехії чи Словаччини. Стало дуже складно дістати всі ці речі та вибратися, особливо коли навколо вас цілий день лунають сирени й вибухи.
Liberation: Спочатку ви вирішили продовжити гру. На початку березня на турнірі в Монтерреї вам протистояла росіянка Анастасія Потапова (76-е місце в світі). Подумавши про бойкот гри, ви нарешті вийшли на корт… і виграли. Що змусило вас змінити свою думку?
Коли я знала, що збираюся грати, мені довелося заговорити і попросити, щоб прапорів російського та білоруського гравців більше не було видно. Тенісна влада нарешті погодилася. На той час це був великий крок вперед. Я б не змогла вийти на корт і нормально виступити проти російського гравця, поки українців бомбардує армія їхньої країни.
Liberation: Чому для вас важливо політизувати спортивну сферу?
У багатьох видах спорту реалізовані заходи. Вони повністю забанили російських і білоруських гравців. Для нас важливо, щоб вони висловилися на цю тему і вибрали табір. Тому рішення Вімблдону повністю заборонити цих спортсменів було необхідним.
Liberation: Чи шкодуєте ви, що Ролан-Гаррос не прийняв такого ж рішення, як Вімблдон?
Я знаю, що вони про це говорили. Я поважаю їхнє рішення [дозволити гравцям змагатися під нейтральним прапором], хоча я б воліла, щоб воно було іншим і щоб вони вжили конкретних дій. Але, на жаль, склалося так.
Liberation: Багато гравців вважають, що рішення Вімблдону несправедливе щодо гравців росії та білорусі. У цьому напрямку пішли Рафаель Надаль або Новак Джокович. Як ви на них відповідаєте?
Я не згодна. У росії спорт є частиною російської політики. Вони дуже пишаються своїми спортсменами і приділяють велику увагу спортивним результатам. І це навіть тоді, коли були всі ці історії з державним допінгом. Бачити російських гравців на сцені, дефілюючих телевізором... Це сприяє пропаганді кремля, а їхня армія вбиває українців і руйнує нашу країну. Це неприйнятно.
Liberation: Яка атмосфера була в турнірі з початку конфлікту?
Дивна і дуже дивна. Ми очікували отримати більшу підтримку. І дотолі мало російських і білоруських гравців приходили до нас або надсилали нам повідомлення. Це сумно. Вже раніше у нас з ними не було великих зв’язків, тепер геть немає.
Liberation: Як ви вважаєте, чи пов’язана ваша травма з напругою, викликаною війною?
Звісно, це викликало сильний стрес. На трасі ви не тільки граєте на найвищому рівні, а й постійно подорожуєте по всьому світу. Тому неминуче це створює напругу, і наші тіла не зроблені зі сталі… іноді вони ламаються. Особливо в таких ситуаціях, коли є великий тиск поза полем.
Liberation: Чи є у вас новини про колишніх українських футболістів, які повернулися в Україну, щоб взяти в руки зброю? Я думаю про Олександра Долгополова чи Сергія Стаховського...
Так, ми майже щодня спілкуємося один з одним. Війна нас справді об’єднала, раніше ми не були такими близькими. Сергій, який є дуже хорошим другом, допомагає армії та намагається знайти кошти. Зі свого боку я багато віддаю для свого фонду, намагаюся знайти способи залучення коштів. Там, наприклад, ми допомагаємо нужденним українським дітям, які грають у теніс, щоб вони продовжували, незважаючи на війну, і щоб вони не переставали мріяти. Ми ввели їх в академію, щоб вони могли тренуватися. Проїзд та проживання покриває мій фонд.
Liberation: Побачимо вас на кортах Ролан-Гаррос?
Ні, я ще не готова грати знову. Але я буду там, щоб підтримати Гаеля [її чоловік]. Наразі моїм пріоритетом є моя сім’я, мій фонд і пошук способів допомогти своїй країні.
