Про це пише BBC.
Призупинення поставок росією до Польщі та Болгарії через їх відмову платити в рублях було яскравим нагадуванням про загрозу, яка стоїть перед єврозоною. росія має найбільші запаси природного газу в світі і є найбільшим експортером, на яку припадає близько 40% імпорту Європи.
ЄС хоче скоротити поставки на дві третини до кінця року і стати незалежним від усіх викопних видів палива з росії до 2030 року.
Однак економіст з енергетики Керол Нахле каже, що з огляду на те, що сукупний експорт великих гравців Африки в галузі - Алжиру, Єгипту та Нігерії - становить менше половини того, що росія постачає до Європи, вони «наразі навряд чи зможуть компенсувати будь-які втрати в російських поставках».
«Гарна новина полягає в тому, що буде більший інтерес до країн, які вже мають ресурси для заміни російського газу, і Африка знаходиться в дуже хорошому становищі. Ми побачимо більше інвестицій», - каже вона.
Однак для цього знадобиться час, тому що виникають різні логістичні проблеми у основних експортерів континенту.
Алжир має хороші можливості, щоб отримати вигоду від зміни енергетичної політики ЄС. Північноафриканська країна є найбільшим експортером природного газу в регіоні і наразі має добре розвинену інфраструктуру газового сполучення з Європою.
Минулого місяця прем'єр-міністр Італії Маріо Драгі підписав нову угоду про постачання газу з Алжиром, щоб збільшити імпорт газу приблизно на 40%.
Це була перша велика угода Італії з пошуку альтернативних поставок після вторгнення росії в Україну.
Проте є занепокоєння щодо здатності Алжиру нарощувати потужності через зростання внутрішнього споживання, недостатнє інвестування у виробництво та політичну нестабільність, каже Ува Осадіє, старший віце-президент з дослідження капіталу в FBNQuest Merchant Bank.
Він зазначає, що кількість газу, що експортується з Алжиру до Європи, останнім часом різко впала через суперечку з Марокко, що призвело до закриття важливого трубопроводу в Іспанію, з 17 мільярдів кубічних футів на рік до приблизно 9 мільярдів.
П'єр Паоло Раймонді, науковий співробітник з енергетики в Римському інституті Affari Internatzionali, повторює ці побоювання.
«Угода дозволить їм використовувати наявні потужності трубопроводів для транспортування, і вона може поступово забезпечити збільшення обсягів до дев’яти мільярдів кубометрів на рік у 2023 та 2024 роках. [Але] ми не знаємо, як швидко Алжир зможе наростити це виробництво».
Незважаючи на застереження, угоду вітали як надійний перший крок для Італії, яка є другим за величиною покупцем російського газу в Європі.
Італійські міністри також відвідали Анголу та Конґо, де домовилися про нові газові угоди, також Італія розглядає можливості поставок з Мозамбіку, намагаючись покінчити зі своєю залежністю від росії до середини 2023 року.
Тим часом західноафриканський виробник скрапленого природного газу Nigeria LNG був завалений запитами на газ з європейських країн з початку конфлікту в Україні.
Наразі Іспанія, Португалія та Франція є трьома ключовими ринками призначення для продукції Nigeria LNG, і компанія може виконувати лише наявні контракти з покупцями, повідомляє джерело, яке бажає залишитися невідомим.
«Є можливість збільшити виробництво. Сьогодні в Nigeria LNG мобілізовано лише на 72%, а це означає, що потужності все ще мають 28% для використання, за умови, що вони зможуть отримати газ, і саме тут зараз найбільша проблема», – розповідає джерело.
Воно наводить численні проблеми, які заважають компанії нарощувати видобуток, включаючи скорочення газових свердловин і відсутність фінансування для діяльності з видобутку.
«Це речі, які можна виправити в короткостроковій перспективі – від 6 до 18 місяців».
За словами Енді Оде, генерального менеджера із зовнішніх зв’язків та сталого розвитку Nigeria LNG, тривають переговори з постачальниками природного газу щодо вирішення цих проблем, і компанія сподівається збільшити рівень виробництва СПГ «з кінця цього року», – каже він.
Новий газовий проект у Нігерії, Train 7, збільшить виробничі потужності на 35% з нинішніх 22 мільйонів тон на рік до 2025 року.
Однак контракти з покупцями, в основному в Європі, вже укладені. Nigeria LNG також проводить техніко-економічні обґрунтування для додаткового проекту, Train 8, для подальшого збільшення поставок.
Західноафриканська держава також є ключовим гравцем у зупиненому проекті Транссахарського газопроводу - газопроводу протяжністю 4400 км, який пролягатиме з Нігерії через Нігер до Алжиру.
Він буде підключатися до існуючої трубопроводної інфраструктури в Алжирі, з'єднуючи країни Західної Африки з Європою.
Проект обговорювався у 1970-х роках, але його зупинили загрози безпеці, екологічні проблеми та брак фінансування.
На нараді в лютому обласні чиновники пообіцяли, що нарешті його запустять.
Однак керівник Bell Oil & Gas Кайоде Томас каже, що набирає обертів інший проект – газопровід Нігерія-Марокко, який з’єднає інфраструктуру Західної Африки з Марокко, щоб дістатися до Європи.
«Ми досі не впевнені, чи це призведе до знищення Транссахарського газопроводу, чи буде йти поруч із ним», — каже він.
Проект, вартість якого оцінюється в 25 мільярдів доларів, з’єднає 13 країн Західної та Північної Африки, буде завершено поетапно протягом 25 років.
Пані Нахле каже, що перехід на постачання газу з Африки також може принести користь таким країнам, як Танзанія та Мозамбік, хоча там величезний проект, яким керує французький гігант Total, наразі призупинено після великої атаки бойовиків-ісламістів, що базуються в цьому районі.
«В Африці є великий потенціал, але я б сказала, що в короткостроковій перспективі він має бути дуже обмеженим, оскільки для реалізації газових проектів потрібен час», — каже вона.
Але в середньостроковій і довгостроковій перспективі «ви побачите більші інвестиції, щоб збільшити потенціал для вилучення більшої кількості газу з-під землі та доставки його до Європи».
