Про це пише журналіст Давід Андельман в колонці для CNN.
Найближчий союзник путіна в Європейському Союзі, прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, пригрозив накласти вето на запропоновані санкції щодо російської нафти, які схвалили інші 26 країн-членів. Так само в НАТО президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган неприхильно дивиться на можливе приєднання історично нейтральних держав Фінляндії та Швеції, тоді як решта членів альянсу підтримує їхнє членство.
Маючи таких корисних друзів як Орбан та Ердоган, путін може безкарно продовжувати свої нинішні дії в Україні чи за її межами.
Виникло безліч різних ідей щодо того, як впоратися з цими кризами, які загрожують підірвати здатність, якщо не волю, прямо протистояти кремлю.
Минулого тижня президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн вирушила до Будапешта, щоб протистояти Орбану, але зрештою змогла повідомити лише про те, що їй вдалося «обговорити питання» з угорським лідером.
Значні дипломатичні зусилля також були спрямовані на те, щоб переконати Ердогана змінити курс, хоча він продовжує засуджувати допомогу, яку Фінляндія та Швеція надали курдській незалежній групі РПК, яку Туреччина називає терористичною організацією.
І мало хто хоче ризикнути втратити найбільшу постійну армію в НАТО після США, особливо ту, яка контролює стратегічний Босфор і вихід до Чорного моря.
«Отже, що робити з цими токсичними політиками? Відповідь, на жаль, проста: грайте в ту ж гру, в яку путін грав багато років. Коли ви не можете виграти за традиційними правилами, обходьте їх. У цьому випадку зробіть винятки. Оголосіть Орбана та Ердогана неактуальними. Усі 26 інших членів ЄС повинні просто ввести нафтове ембарго. А НАТО має просто прокласти шлях до вступу Швеції та Фінляндії. Можливо, саме зараз настав момент просто протистояти цим поодиноким автократам, які зуміли глибоко вкорінитись в демократичні інститути», - пише автор статті.
«Правило «одноголосності» було безглуздим з самого початку, і тепер настав час його перевірити», — додає він.
путін роками грає на концепції одностайності. Насправді, росія розігрує цю карту відтоді, як Йосип Сталін запровадив гру на Ялтинській конференції в 1945 році, коли він зажадав вето для всіх п'яти постійних членів Ради Безпеки як ціни за згоду на участь в Організації Об'єднаних Націй. І Франклін Рузвельт, і Вінстон Черчілль, які також відчайдушно прагнули допомоги Радянського Союзу, щоб покінчити з державами Осі, погодилися, хоча, вочевидь, не розуміли можливих наслідків.
А тепер у випадку з ЄС і НАТО, не кажучи вже про Раду Безпеки ООН, це виглядає божевіллям.
«Зараз настав час, коли демократії треба твердо проголосити, що досить цьому правилу торжествути. Зрештою, таким чином ми всі станемо сильнішими», - резюмував Давід Андельман.
