Про це йдеться в матеріалі The Wall Street Journal.
Стіни затріщали, а шматки штукатурки впали зі стелі підвалу, перетвореного українськими військами на передовий форпост. Російські снаряди знову і знову влучали в зім'яту будівлю нагорі. Зображення на моніторі відеоспостереження, пов’язаному з камерою на вулиці в безлюдному селі, показали клуби чорного диму, що піднімаються навколо комплексу.
«Росіяни сьогодні дуже розлючені, бо вчора ми знищили два їхні танки», – говорить Мар’ян, керівник взводу добровольчого батальйону «Карпатська Січ», дислокованого на передовій поблизу контрольованого росією українського міста Ізюм. Як і більшості військовослужбовців, йому дозволяється вказувати лише своє ім’я. «В кожного солдата тут, запитайте будь-кого, найбільша мрія – знищити московський танк», – розповідає він.
Цього разу, як розповіли солдати в селі, вони знищили російські танки, використовуючи модернізований комерційний безпілотник, щоб скинути на них мінометні снаряди. Ця техніка є символом винахідницької імпровізації, яку використовували українські війська у тримісячній війні, коли вони протистоять російським підрозділам, які зазвичай більші та краще озброєні.
Навпроти знаходиться елітна 4-та гвардійська Кантемирівська танкова дивізія росії з сучасними танками Т-80. Протягом останніх шести тижнів вона намагалася — і безуспішно — відштовхнути українців на південь від Ізюма, що стало ключовою частиною зусиль москви з оточення сил Києва на Донбасі на сході країни.
Тепер, коли на фланги цього батальйону прибуває українське підкріплення, а гаубиці M777, які надають США, забезпечують далекобійну вогневу підтримку з тилу, війська готуються до контратаки та постійно досліджують позиції противника. «Ми переходимо від захисту до нападу. Сили навколо нас уже рухаються вперед», – сказав заступник командира батальйону «Карпатська Січ» Русин. «Ми готуємося довести їх до кордону».
У важких боях росія повільно просувається в деяких інших частинах Донбасу, намагаючись оточити невеликий виступ навколо Сєвєродонецька, центру контрольованої українцями частини Луганської області, і просуваючись вперед на інших ділянках фронту. Але на цьому напрямку, який раніше був основним напрямком наступу на Донбасі, просування росіян зупинено.
Коли російські обстріли припинилися близько полудня, Мар’ян та троє інших солдатів вибігли з підвалу й попрямували до спостережного пункту на спірній ділянці між українськими та російськими позиціями, піднявшись на пагорб і через густий ліс. Нещодавно там був знищений російський підрозділ, а обрубок ноги російського солдата все ще лежить серед трави. На цьому ж місці потрапила в засідку і українська команда. Позаду залишився закривавлений шолом і посічений осколками джгут.
Одягнувши верхню частину камуфляжного костюма, Олег, член розвідки, який до війни керував київським кладовищем, оглядав сусідні пагорби та долину внизу, помічаючи в бінокль російську бойову машину піхоти та артилерійську установку. Він позначив їхнє розташування. Щебетали птахи. Жучки дзижчали. Яскраво-зелене листя берези блищало на сонці. Було тихо, поки команда не почала повертатися через ліс, переступаючи через кропиву, зламані гілки та шматки скрученого металу.
Тоді їх помітили. Зі свистом артилерійські снаряди почали летіти над головою, приземлившись у поле за 150 метрів. Деякі не вибухнули. Поле, як і інші поля поблизу села, було побите десятками й десятками воронок від попередніх обстрілів, коричневих на смарагдово-зеленому. Військові припали до землі, розкинувшись у лісі, потім підскочили й продовжували рухатися між залпами.
«Росіяни мають необмежену кількість боєприпасів, тому вони стріляють, куди їм заманеться», – сказав Олег. «Ми завдаєм ударів по підтверджених цілях лише тоді, коли отримуємо точні координати за допомогою дронів або розвідки».
І російські, і українські розвідувальні підрозділи вирушають на цю нічийну землю між двома арміями. Мар’ян не переставав махати рушницею ліворуч, проходячи повз галявини в лісі. Раніше цього місяця українські війська влаштували тут засідку на російський розвідувальний загін, убивши всіх, крім одного, на місці, — повідомили солдати. За їхніми словами, через кілька годин той, хто вижив, помер від отриманих ран.
Коли команда поверталася на свою базу, Мар’ян закликав чоловіків не затримуватися біля входу. Секунди мають значення. Днями один із солдатів втратив ногу, коли снаряд впав на вулиці, сказав Мар’ян. Кілька гротескно скручених і розстріляних автомобілів лежали на землі з давно обгорілими шинами. За його словами, сам Маріан отримав поранення минулого місяця, коли осколок танкового снаряду влучив у його коліно. Після короткого перебування в лікарні він повернувся до служби.
У підвалі Олег та інші солдати досліджували координати поміченої російської позиції на планшеті, підключеному до програмного забезпечення для керування бойовим простором українських військових, намічаючи найкращий спосіб удару. Інші групи готувалися до розвідувального патрулювання на інших спостережних пунктах, плануючи засідки. Оператори протиповітряної оборони з переносними ракетами поверталися на позиції та з них.
Військовослужбовці оснащені протитанковою зброєю західного та українського виробництва, включаючи ракети Javelin і «Стугни». Вони також можуть викликати артилерію великої дальності та безпілотники Bayraktar TB2, говорять солдати. На відміну від перших днів, російські літаки, окрім розвідувальних безпілотників «Орлан», які часто гудуть над селом, рідко літають над українськими позиціями, оскільки кілька з них було збито в цьому районі, розповідають солдати.
«Ми не пасивна жертва, що ховається в норі і просто чекає, поки ворог прийде і дістане нас. Ми проводимо наступальні дії і намагаємося знищити ворога вдень і вночі», – сказав командир застави Семен. «Це дуже складна гра. У міру того як ми вибираємо їхні вразливі точки та вражаємо їх, інтенсивність їх дій зменшується. У них не вистачає людей, у них немає морального духу, і вони постійно втрачають броню, яку не можуть замінити. Їм важко. Вони не ідіоти, і вони теж не хочуть вмирати».
На ділянці лінії фронту навколо Ізюма росія зосередила свої сили після відступу з Києва та решти північної України наприкінці березня, коли президент володимир путін перефокусував кампанію на захоплення всього Донбасу. російський удар сюди мав на меті перервати ключові залізничні та автомобільні сполучення з частинами Донбасу, які контролюються українцями, і зрештою оточити та знищити деякі з найкращих українських підрозділів.
«Карпатська Січ», добровольчий батальйон, який виник після того, як росіяни захопили частину Донбасу в 2014 році, знову об’єднався після вторгнення росії 24 лютого, приєднавшись до оборони міста Ірпінь на західній околиці Києва. На початку квітня підрозділ було швидко переміщено з Києва, щоб завадити російським військам, які йшли з Ізюма. Більшість членів батальйону не є штатними солдатами.
Батальйон названий на честь військової сили Карпатської України, яка навесні 1939 року проголосила незалежність у Закарпатській області, що належала Чехословаччині між двома світовими війнами. Як і багато таких батальйонів, він вітав іноземних добровольців у різних ролях. Одним із старших іноземців є Юріс Юрас, який залишив місце в парламенті Латвії, щоб взяти зброю в Ірпіні у березні. Окрім бойових обов’язків, він організовує матеріально-технічне забезпечення — близько половини техніки батальйону передали прихильники з Латвії.
Бойові дії на Ізюмському фронті були набагато жорсткішими, ніж в Ірпіні, як через те, що міська місцевість поблизу Києва сприятлива для захисників, так і через те, що росіяни відтоді вдосконалили свою тактику, розповідають солдати.
«Вони навчилися і більше не їздять великими колонами, які можна вдарити масово. Вони набагато обережніші, аніж раніше, тепер діють невеликими групами», – розповів Русин, заступник командира батальйону. За його словами, танки Т-80 на цьому фронті мають складну французьку оптику та тепловізійні системи, на відміну від Т-72, які становлять основу російських танкових військ.
Батальйон зазнав значних втрат, коли він вперше розгорнувся тут, але останніми тижнями ситуація покращилася, сказав пан Юрас.
«Спочатку це були майже танки проти штурмових гвинтівок. Дуже важливо подолати свій страх, коли розумієш різницю між своїми можливостями та можливостями свого ворога, і все ще тримаєш оборону», – говорить латвійський боєць, а його слова тонуть у звуках вибухів над землею. «Тепер ситуація відрізняється як день і ніч. Зліва і справа йде підкріплення. Західна зброя робить свою справу. Моральний дух підвищується, як тільки ви усвідомлюєте власні сили».
росія почала своє вторгнення в Україну у квітні 2014 з Донецької та Луганської областей з Кримом, 24 лютого 2022 воно стало повномасштабним.
