Про це йдеться в матеріалі Politico.
Але низка останніх подій підірвала авторитет і вплив Берліна в Центральній і Східній Європі і, що найважливіше, серед лідерів за столом саміту Європейської Ради. Цьому сприяла і відставка в кінці минулого року канцлера Ангели Меркель, і формування складнішої трипартійної коаліції в Берліні, а також ряд політичних помилок і непослідовних повідомлень, пов’язаних з політикою щодо росії та війною в Україні.
Результатом цього стало помітне ослаблення впливу Берліна та більша готовність інших країн йти своїм шляхом і, в деяких випадках, відкрито кидати виклик франко-німецькому союзу, який довгий час був у центрі влади та прийняття рішень ЄС, за словами численних чиновників і дипломатів ЄС.
«Нам не потрібен німецький захист; історія довела, що вони на хибній стороні історії», — заявив дипломат зі Східної Європи, маючи на увазі давню політику Берліна, який м’яко поводиться з москвою. «Польща продемонструвала гарне лідерство щодо росії, щодо прийому [українських] біженців, щодо поступового припинення газу. Балтійці мають розумне керівництво. У Болгарії новий уряд, який заслуговує довіри. Румунія стабільна», – сказав дипломат.
Падіння німецької влади було яскраво продемонстровано цього тижня, коли глави держав і урядів ЄС намагалися досягти угоди про ембарго на російську нафту та подолати вперту опозицію прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана.
У минулому, коли Орбан чинив перешкоди на шляху пропозицій ЄС, Меркель часто закликали взяти його до себе. Чи компроміси Меркель з Орбаном та іншими — як всередині, так і за межами блоку — слугували інтересам ЄС у довгостроковій перспективі, сьогодні залишається під питанням. Але не було жодних сумнівів у впливі Меркель — і Берліна — всередині ЄС.
Цього разу Німеччину звинуватили в спробі отримати перевагу в запропонованому звільненні від ембарго на нафту, що постачається по трубопроводу. Берлін неодноразово заперечував будь-яку причетність до пропозиції звільнення і в кінцевому підсумку пообіцяв припинити всі закупівлі російської нафти до кінця цього року — як чітку демонстрацію того, що він нічого не отримає від продовження поставок нафтопроводами.
Але той факт, що інші країни-члени ЄС, у тому числі деякі зі Східної Європи, були настільки підозрілі, підкреслює підірвану довіру до Берліна.
Тим часом попередній візит до Будапешта президента Європейської комісії Урсули фон дер Ляйєн, яка є колишнім міністром оборони Німеччини і послідовницею Меркель, не приніс прориву в протистоянні щодо заборони на нафту. А триваючий суперечка Угорщини щодо верховенства права з Комісією ускладнила досягнення компромісу.
Натомість президенту Європейської ради Шарлю Мішелю, який є колишнім прем’єр-міністром Бельгії, і французькому головуючому в Раді ЄС залишалося створити компроміс, який Угорщина в кінцевому підсумку прийняла, розчищаючи шлях для ухвалення не лише заборони на нафту, але й ширшого шостого пакету санкцій. Наступник Меркель Олаф Шольц, соціал-демократ, не грав в цьому ключової ролі.
«Шольц — справжня проблема», — сказав дипломат ЄС. «Він просто меркантильний німець, а не людина компромісів, якою була Меркель. Ніхто не замінить Меркель».
Дипломат сказав, що Шольца в кращому випадку можна охарактеризувати як «хлопця з Екофіну» — члена Ради з економічних і фінансових питань, до складу якої входять національні міністри фінансів, посада, яку Шольц обіймав раніше. «Але, чесно кажучи, він має рівень лідера середньої європейської країни», – додав дипломат.
Німецький чиновник заперечив такі заяви, стверджуючи, що «те, що є критика з боку стількох країн, лише показує, що Німеччина відіграє провідну роль» у посередництві і пошуку компромісів на рівні ЄС у цей важкий момент.
Сам Шольц у вівторок стверджував, що дводенний саміт лідерів ЄС «підкреслив велику єдність і солідарність Європи щодо України» — досягнення, яке він також намагався відзначити, перерахувавши фінансову допомогу Німеччини країні, прийом біженців, а також додаткову військову допомогу Києву, яку канцлер хоче надати через угоду про обмін танків з Грецією.
Але Шольц, колишній мер Гамбурга, демонструє деякі ознаки боротьби, щоб зробити крок до рівня провідного європейського політичного діяча.
У понеділок Шольц потрапив на камеру в сцені, яка не зробила його схожим на державного діяча: він закотив очі, коли журналісти вигукували йому запитання після прибуття на саміт.
На внутрішньому фронті Шольц останніми днями потрапив під критику за дивні коментарі щодо кліматичних активістів, які знущалися над ним, що змусило прес-секретаря уряду відкинути звинувачення, що він порівнював їх з нацистами.
Хоча жоден глава держави чи уряду не зайняв роль посередника, яку відігравала Меркель, прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі, колишній глава Європейського центрального банку, відомий тим, що заявив, що банк зробить «все, що потрібно» під час кризи в єврозоні, є лідером, який зараз є найбільш важливим.
Але Італія несе політичний багаж багатьох десятиліть нестабільної політики та поганого фінансового управління, що обмежує масштаб італійського впливу незалежно від того, хто є прем’єр-міністром.
Тим часом президента Франції Еммануеля Макрона, якого нещодавно переобрали на другий термін, вважають таким, що не в змозі відкинути своє его і «грандіозність», щоб стати тихим фактором, що впливає на вироблення політики та рішень на основі консенсусу.
Зміна німецького впливу вже відбувалася в останні роки 16-річного перебування Меркель на посаді, але вперше стала яскраво помітною у червні минулого року, коли вона і Макрон запропонували провести саміт ЄС з президентом росії володимиром путіним, але отримали жорстоку відсіч від лідерів Польщі, Естонії, Латвії та Литви.
Здавалося, Макрон і Меркель прагнули не відставати від президента США Джо Байдена, який провів власний саміт з путіним у Женеві на початку того місяця. Ця зустріч дала не багато конкретних результатів, але запропонувала рідкісний натяк на потенційно покращення відносин з москвою.
Східноєвропейські країни попередили, що путін ще не зробив жодних конкретних кроків у відповідь на спроби Байдена, і попередили, що занадто м’який підхід ЄС до авторитарного російського лідера може підірвати зусилля Байдена створити новий геополітичний баланс.
Довіра до Німеччини та Франції вже була підірвана через невдалі зусилля щодо виконання Мінських мирних угод, спрямованих на припинення підтримуваної росією сепаратистської війни на Донбасі.
Широкомасштабне вторгнення путіна в Україну лише ще більше підтвердило думку східноєвропейських країни, що Німеччина зробила серйозну історичну помилку, поставивши економічні інтереси вище, ніж стримування та ізоляцію диктатора, що розпалює війну. Вторгнення відбулося після місяців попереджень Вашингтона про неминучу війну — попереджень, на які Берлін і Париж відповіли відкритим скепсисом.
Макрон отримав певну похвалу від чиновників Центральної та Східної Європи за те, що приділяв більше уваги своєму регіону та їхнім проблемам, ніж його недавні попередники.
Дехто зазначав, що Макрон багато подорожував регіоном і що Париж відкрито підтримував Литву в дипломатичному спорі з Китаєм.
А те, що французьке головування в Раді ЄС неодноразово домагалося швидкого введення санкцій проти москви, розглядається як ще одна ознака взаємодії Франції зі Сходом. Інший східноєвропейський дипломат сказав, що у посла Франції в ЄС Філіпа Легліз-Коста дипломати в Брюсселі «працюють вдень і вночі, але, звичайно, я не можу на це скаржитися, і ми це дуже цінуємо».
Але мало хто бачить у французькому лідері справді надійного учасника європейської політики — частково тому, що французька система віддає перевагу виконавчій владі, а не досягненню парламентського консенсусу та компромісу. Це означає, що французькі президенти часто не звикли до торгів, які супроводжують коаліційну політику в інших країнах.
А деякі французькі ідеї вважаються суперечливими або навіть безглуздими для Центральної та Східної Європи, як-от нещодавня пропозиція Макрона про створення Європейської політичної спільноти — ідея, яку деякі розглядають як спосіб утримати інші країни регіону, наприклад Україну та країни Західних Балкан, поза ЄС.
Деякі східноєвропейські дипломати та чиновники сказали, що вони все ще сподіваються, що Берлін повернеться - можливо, відновить довіру в міжнародних справах за допомогою міністра закордонних справ Анналени Бербок, яка вразила їх як більш харизматична та впевнена, ніж Шольц.
Прем'єр-міністр Латвії Крішьяніс Каріньш відмовився від більшої ролі Франції за столом, закликавши замість цього Німеччину відновити свою провідну роль. «На нашу думку, було б набагато краще, якби Німеччина взяла на себе більш провідну роль, - сказав Каріньш в інтерв'ю в понеділок. - Мої погляди не змінилися зі зміною німецького уряду».
Для деяких чиновників це лише питання часу, коли Берлін знову затвердить себе як найавторитетнішу та найвпливовішу столицю ЄС: «Меркель знадобився один-два роки, щоб отримати повний контроль над динамікою в Європейській раді», – зазначив колишній високопоставлений представник комісії.
