Він розповів la Repubblica про життя під окупацією і після неї.
Ващук був в Гостомелі до середини березня, тоді там вже знаходилися росіяни, в тому числі чеченці. Вертольоти в небі і танки в саду. Звідти загарбники планували взяти Київ.
«Вранці прибула армія окупантів, пів на шосту ранку, я був з дітьми. Коли старша побачила, що я її не бужу, як завжди, вона запитала мене: «Тату, я сьогодні не піду до школи». «Було вже пізно: російські вертольоти в небі, бомбардують».
Ващук бачив, як російські солдати стріляли по цивільним машинам і ховався у підвалі, з дітьми та сусідами два тижні.
«На третій день вже не було води, велика проблема. На четвертий зникла електрика. Слава Богу, у сусідів був електрогенератор і вода теж повернулася. Щоб дійти до крана в, потрібно було пройти шістдесят метрів».
«На одинадцятий день зник газ. Ми вже не могли готувати і температура впала. Був початок березня, на вулиці мінус десять градусів. Ми розвели вогонь, зварили картоплю. Я насипав собі дві картоплини, я ніколи не був голодним. Ми з дітьми спали позмінно, перевіряючи будинок. І я намагався якомога менше користуватися мобільним телефоном, це був мій єдиний зв'язок зі світом».
На тринадцятий день надійшла звістка, що намагаються відкрити гуманітарний коридор у бік Києва. Наступного ранку люди дійшли до вказаного пункту, але автобуси не приїхали. Пройшли лише російські танки.
«Ми сформували лінію з наших автомобілів і рушили, на свій страх і ризик. З аркушів ми зробили білі прапорці та написали на них «Діти»… Я був зосереджений на водінні… Син виглянув і розповів мені про катастрофу, зруйновані будинки, прорізані машини. Я мовчав, але я пам’ятаю свою спітнілу спину. Коли ми приїхали, я побачив українських військових, мені здалося просто неймовірним, що зміг виїхати»
Через три дні до його квартири вдерлися росіяни.
«І нічого не залишилося. Кубки та медалі дев’яти чемпіонських титулів з київським «Динамо», шість кубків України, Суперкубок країни. Футболки, якими ми мінялися з чемпіонами тих сезонів, газетні статті про мій єдиний гол у збірній. Пам'ять про мою кар'єру пограбована, можливо, перепродана. І я ночами не сплю».
Ващук підтримував спілкування зі своїми товаришами по клубу і збірній, зокрема Сергієм Ребровим, Андрієм Вороніним. Але жодного разу йому не писали і не дзвонили футболісти з росії.
«Жодного повідомлення, ні. З росії мене шукали лише родичі… Ті, хто сьогодні накачаний національною пропагандою, скоро зрозуміють. І їм буде соромно», - сподівається футболіст.
росія почала своє вторгнення в Україну у квітні 2014 з Донецької та Луганської областей з Кримом, 24 лютого 2022 воно стало повномасштабним.
