Про це пише Süddeutsche Zeitung.
Під час атаки росії на Попасну 10 березня українському воїну Денису подрібнили праву ногу. «Множинні осколкові поранення. Множинні переломи правої колінної чашечки, вогнепальний перелом медіального виростка правого стегна», - йдеться у медичному висновку. Денису надали першу медичну допомогу на місці, 11 березня його евакуювали в Часів Яр, де прикріпили «зовнішній фіксатор» – сталеву шину, яку йому ззовні просвердлили в стегно та гомілку. Потім його перевезли до Дніпра, а звідти до Львова на Західній Україні для подальшого лікування: «Видалення сторонніх тіл (осколків) з м’яких тканин, відновлення спочатку відстроченого закриття рани (шова)». Денису 25 років, одружений, має двох дітей. Без професійного лікування він, ймовірно, втратить ногу.
Георг Мюллер з Альбсгаузена в Гессені, 71 рік, колишній головний лікар. Він дізнався про справу Дениса наприкінці березня. Він вирішив допомогти чоловікові. «Тут б’ється серце мого солдата», – каже Мюллер. На початку квітня йому обіцяли ліжко в лікарні Бундесверу в Ульмі. Там Дениса могли покласти та прооперувати. Також був організований транспорт, а також проживання для його сім’ї поблизу Ульма, каже Мюллер. Насправді це звучить дуже просто: поранений український військовий, ліжко в Ульмі, колишній головний лікар, який дбає про решту. А потім стало так важко.
Мюллер розповідає, що спочатку виникло питання про відшкодування витрат. Йому сказали, що він повинен звернутися до федерального уряду. І що за це відповідає людина в Інституті Роберта Коха, який раніше відповідав пандемію. «Мені сказали, що я маю подати заявку до ЄС». Його заперечення про те, що йдеться про важкопораненого, якого не можна лікувати в Україні через перевантаженість лікарень, не дало йому більше уваги. «Ця бюрократія абсолютно непридатна для надзвичайних ситуацій», — каже Мюллер.
Але Денис так і не прибув до Ульма також через обмеження в Україні. Евакуація поранених мирних жителів проходить відносно спокійно, але через діючий воєнний стан жодному військовослужбовцю не було дозволено покинути країну, як би тяжко вони не були поранені. Лише в середині травня український уряд трохи пом’якшив цю норму, каже Андрій Білоус, франкфуртський юрист, який родом з України і підтримує Георга Мюллера у справі Дениса. З українського боку тепер принципово можливо вивезти важкопоранених бійців з країни. Але, каже Білоус, на вимогу МОЗ у Києві для кожного окремого бійця має проводитися окрема процедура ЄС. Допомогти постраждалим займає занадто багато часу.
У травні народний депутат Грегор Гісі їздив до України з лікарем соціальної медицини та кандидатом у федеральний президент Герхардом Трабертом. Повернувшись, вони також вказали на становище поранених українських бійців. Вони критикували той факт, що, хоча Німеччина надала військову підтримку Україні у війні проти росії, вона надто мало робила для надання медичної допомоги пораненим фронтовикам. Гізі запитав у федерального міністра оборони Крістін Ламбрехт (СДПН), скільки поранених українських солдатів Німеччина взяла наразі. У відповіді Ламбрехта від 29 травня, доступній Süddeutsche Zeitung, говориться: «У рішенні про госпіталізацію та лікування в Німеччині не робиться жодної різниці між військовими та цивільними».
До прийняття рішення щодо госпіталізації постраждалих українців причетні також Міністерство внутрішніх справ (BMI) та Міністерство охорони здоров’я (BMG). Речник BMG сказав на запит: «Відповідні передачі пацієнтів здійснюються на рівні Європейського Союзу через процедуру цивільного захисту ЄС (Рішення № 1313/2013/ЄС) у співпраці з Комісією ЄС, Генеральним директоратом ECHO (Європейський цивільний захист та Операції з гуманітарної допомоги) та Santé (Генеральне управління охорони здоров’я та споживачів)». Звучить складно.
Очевидно, для того, щоб допомогти солдату, задіяно декілька органів ЄС та федеральних органів влади.
Але це стає ще складніше. Тому що: «фактичне поглинання» координується Федеральним управлінням цивільного захисту та допомоги при катастрофах (BBK) спільно з Міністерством охорони здоров’я, Інститутом Роберта Коха та за підтримки Бундесверу, за словами речника BMG. Розподілення потім базується на так званій процедурі «листа конюшини», яка була розроблена під час пандемії корони та організовує переміщення пацієнтів у регіональні кластери.
Для евакуації одного солдата, очевидно, залучено декілька органів ЄС та федеральних органів влади. Чи дивно, що Денис досі застряг у Львові? «Якщо так триватиме деякий час, він втратить ногу», — каже Георг Мюллер.
Прес-секретар Федерального міністерства внутрішніх справ також зазначає, що процедура «листа конюшини» не робить різниці між цивільними та солдатами: «Тому наразі (станом на 1 червня) немає інформації солдатів серед 185 пацієнтів, яких Німеччина взяла на лікування». Але там були «безперечно солдати».
З точки зору Гісі, 185 є «замало». За словами Гісі, на війні в Україні щодня отримують поранення від 400 до 500 осіб. Зрештою: за даними BMG, ще 60 перевезень пацієнтів «незабаром (через війну частково відстрочено) будуть завершені».
Залишається питання: чи справді федеральний уряд не знає, скільки поранених українських військових він уже прийняв? Або не хоче цього говорити? Цього замало коли канцлер говорить, що Україна має виграти війну. Може, звичайно, йтися і про військову таємницю, щоб не надавати російській стороні жодної інформації про можливі евакуаційні рейси.
Минулого тижня із Польщі до Нюрнберга доставили 35 поранених українців. Міністерство внутрішніх справ Баварії спочатку заявило, що це були солдати, але потім уточнило: «Ми не знаємо, чи були вони військовими чи цивільними».
Поки що безперечним є лише прийом тих поранених українських бійців, які прибули до Аахена два з половиною тижні тому. Як підтвердила речниця лікарні Луїзен в Аахені, це шестеро військових у віці від 19 до 33 років. Ці чоловіки були доставлені до Німеччини нідерландською організацією Disaster Tech Lab по звивистих сухопутних маршрутах. Голова неурядової організації Еверт Бопп розчарований європейською евакуаційною бюрократією. Для цього ЄС розробив жорстку систему, з якою українці нічого не можуть вдіяти, каже Бопп: «У нас є вільні ліжка, у нас є поранені солдати, але ми не можемо їм допомогти».
За словами адвоката Білоуса, вся ця процедура для Дениса була дуже розчаровуючою. «Я навіть не знаю, чи він ще цікавиться лікуванням за кордоном, — каже Білоус.
