Про це пише Deutsche Welle.
Колишній російський президент, екс-прем'єр, нині заступник голови Ради безпеки Дмитро Медведєв, який 14 років тому розмірковував про те, що «свобода краща, ніж несвобода», через три місяці після початку масштабної військової агресії росії проти України дає зрозуміти, що знищив би кожного, хто погодиться з ним тодішнім. Він такий не один.
Ці три місяці російські чиновники, депутати та дипломати змагаються у жорсткості висловлювань. То ядерною війною погрожують. То запропонують викрадати міністрів країн НАТО, як депутат Олег Морозов, який у молодості встиг попрацювати навіть у пропагандистських структурах КПРС і знає, що за Брежнєва і навіть Андропова за такі шалені пропозиції довелося б партквиток на стіл покласти.
Звідки ж народжується це бажання скакнути «поперед батька в пекло»? Коментатори почали в один голос запевняти нас, що це заяви «для зовнішнього користування». Мовляв, то кремлівські пропагандисти залякують Захід. Але зараз таке пояснення втратило актуальність. Для залякування достатньо натяків володимира путіна на можливість використання російського ядерного арсеналу.
Можливо, аудиторія того ж Медведєва насправді всередині росії? Недаремно пропагандистка Маргарита Сімоньян розповідає, що пости екс-президента читають вголос у «московських вітальнях», тобто з скоріш комічного персонажа для російських лоялістів він перетворюється на «ікону стилю». Швидше за все, це саме той ефект, якого і досягає колишній «ліберальний наступник» та «модернізатор».
Він знає – до нього у мілітаристів величезний набір претензій. Він все ще не свій в радикальній партії війни, духовним лідером якої є сам володимир путін. А ці радикали прагнуть крові так званих «системних лібералів». У результаті хтось, як Чубайс, їде за кордон, ну а Медведєв бере приклад із бургомістра із п'єси Євгена Шварца «Дракон», який імітував божевілля. Щоправда, чи тільки імітував?
Вірить – не вірить?
Зображати патріотичний чад і вірити в те, що говориш – різні речі. Багато хто сумнівається: чи вірять циніки Володін, Медведєв, Рогозін, Морозов, та сама Симоньян та десятки інших у те, що кажуть? Звідки йдуть їхні хейтспічі – від серця, мозку чи від гаманця?
У того ж Медведєва, наприклад, як ходять чутки, США вислали сина, позбавивши візи. Він втратив нагоду користуватися тосканськими виноградниками, які, як стверджував Олексій Навальний, належать екс-президенту. Можливо, у цьому реальна природа ненависті російських чиновників на Захід? Ну і, звісно, у системній підтримці Заходом українського військового спротиву.
Якщо так, це дозволило б серйозно впливати на російський правлячий клас санкціями і навіть згодом повернутися до раціональної розмови з ним. На жаль, схоже, що значна частина цих хейтспічів йде від серця, минаючи голову. На зразок останнього емоційного зриву Дмитра Медведєва. З моменту розпаду СРСР значна частина російської еліти переконувала себе, що всі їхні невдачі від того, що Захід ненавидить їх та росію.
Переконали весь світ та самих себе
Цей класичний самоздійснюваний прогноз їм повною мірою вдалося реалізувати. Природню недовіру до пострадянських еліт вони самі своїми агресивними діями за останні вісім років змогли перетворити на відверте відторгнення. Загрозами застосування насильства, а зараз і кривавою агресією проти України переконали західний світ у тому, що кремль становить цілком реальну небезпеку.
І тепер, коли найгірші прогнози російських радикалів справдилися, у «московських вітальнях» Сімоньян та інші пропагандисти радісно вигукують: «Ми ж попереджали!» І у відповідь колективний медвєдєв, який раніше грав у ліберала , надуваючись як червона куля, лопається від криків ненависті.
Він вірить у власний міф, ненавидить Захід та Україну, плаче про свою власність та родичів, які потрапили під санкції. І все це – разом. Розмовляти з ним на раціональному рівні, хоч би що там писав Генрі Кісінджер, вже, на жаль, неможливо. Пропаганда ненависті стала його другим «я».
росія почала своє вторгнення в Україну у квітні 2014 з Донецької та Луганської областей з Кримом, 24 лютого 2022 воно стало повномасштабним.
