Міністр Рєзніков повідомив, що Krab стають п'ятим типом артилерії калібру 155 мм, який буде введено в оперативне використання в Україні. Раніше були розгорнуті M109A3 (з Норвегії), Caesar (з Франції), FH-70 (з Естонії, можливо, також з Італії) та американські гаубиці M777. Однак усіх цих запасів може бути недостатньо, якщо їх не доповнити ракетними та зенітними комплексами, - пише Defence24.pl.
Однак кількість FH-70 невідома, оскільки багато залежить від того, чи потрапила до України лише їхня невелика партія з Естонії чи більша з Італії. Італійці мають великі запаси списаної зброї (M109, FH-70), але поставкам цього типу зброї протистояли коаліційний лівий «Рух п’яти зірок» і опозиційна права Північна ліга. Додамо, що Україна чекає на подальші поставки – не тільки Krab, замовлений з Польщі (54) у рамках нового виробництва, а й німецький Panzerhaubitze 2000 або словацький Zuzan 2.
Міністр Резніков також повідомив, що поставки боєприпасів стандарту НАТО вже становлять 10 відсотків - вище, ніж запаси пострадянських боєприпасів, які були в Україні до 24 лютого 2022 року. Наразі Сполучені Штати передали 220 тис ракет, поставки також здійснювали союзники. Міністр також додав, що Україні передали «понад 50» інших великокаліберних гармат (можливо, це, наприклад, «Дани і Годзики», чи Д-30) та «десятки» пускових установок РСЗВ (ВМ-21, RM-70).
Якщо додати передану пострадянську техніку, наприклад понад 200 танків Т-72 з Польщі, то можна стверджувати, що Україна отримала техніку принаймні для кількох бронетанкових/механізованих бригад та понад 10 артилерійських дивізіонів. Тому сфера допомоги – з одного боку – широка.
Проте вона ще занадто мала , щоб змінити хід бойових дій на користь української сторони. «Повторні заклики про підтримку представників влади поки що не принесли задовільних результатів, а заяви для західних ЗМІ свідчать про зростання розпачу. (...) Непропорційність бойових сторін щодо техніки, особливо поглиблення дефіциту важкого озброєння з українського боку, слід вважати безперечною. Зіткнення свідчать про те, що нинішні запаси занадто малі, щоб покрити втрати, понесені армією, а тим більше – змінити військову ситуацію на користь захисників», – читаємо в аналізі Центру східних досліджень.
Тут варто додати кілька слів коментарів. Нинішні бої відрізняються від тих, що відбулися в лютому або березні. Росіяни ведуть атаки на вужчому фронті і значно повільнішими темпами, ніж під час невдалого наступу на Київ. Це означає, що їм легше координувати свою діяльність. Російська армія «звикла» до несвободи командирів на нижчих чинах і до отримання дуже детальних наказів, які не дають свободи інтерпретації.У нинішній ситуації застосувати легше, ніж при наступі зі швидкістю кілька десятків. кілометрів на добу.
Крім того, місцевість і погодні умови є більш сприятливими для противників. Нарешті, повільніший темп атаки росії також означає, що вона може поступово розширювати свої лінії постачання, які є менш розтягнутими і менш уразливими для ударів України. Україна також зазнає великих втрат у людях та техніці через матеріальну перевагу росії та характер «руйнівних» боїв, у яких росія використовує велику кількість ствольної артилерії, а також важку реактивну артилерію (Смерч, Ураган). Міністр Резніков Втрати українців оцінювали в 100 вбитих і 500 поранених щодня.
Російські ВПС також стають дедалі активнішими: близько 300 польотів на день зосереджені на атаках на користь власних наземних військ (а не на цілі глибше в Україні). І хоча вона зазнає втрат від української протиповітряної оборони, та не може перешкодити її діям, навіть якщо це змусить росіян використовувати менш ефективну тактику (наприклад, «непрямий вогонь» некерованими ракетами). З такою великою кількісною перевагою цього достатньо, щоб завдати втрат українцям і повільно торувати шлях для просуваючих росіян, підтриманих примусово призваними так званими «сепаратистами» «народних республік», які, не будучи громадянами росії, є дуже зручним доповненням до людських ресурсів для сил вторгнення і водночас не становлять загрози (протест) для москви. Про це свідчить, наприклад, прогрес у Сєвєродонецьку.
І ось ми підійшли до погоні. Хоча Україна отримала значну кількість транспортників, гаубиць, танків, не кажучи вже про легке озброєння, цього все одно недостатньо, щоб компенсувати перевагу росії, особливо у сфері далекобійного озброєння. москва повертає на озброєння не тільки старі танки Т-62, що привертає увагу багатьох коментаторів, а й набагато більш сучасні Т-80BW. Також на передову мали відправити додаткові 220-мм реактивні системи залпового вогню БМ-27 «Ураган» та гаубиці 2С5 «Гіацинт». Це не системи «першої молодості», але вони мають велику вогневу міць.
Без постачання ракетних артилерійських систем великої дальності та зенітного озброєння, важчого за ПЗРК, росія може продовжити наступ на Донбасі. Оголошена передача систем HIMARS із США та систем M270B1 із Великобританії є кроком у правильному напрямку, але недостатнім. Здійснювати поставки такої техніки складно, тому що країни НАТО не мають надлишків, як, наприклад, у випадку з транспортерами або гаубицями М113, а в них самих такої техніки занадто мало, а то й майже немає взагалі.
Що стосується реактивної артилерії, то за останні два десятиліття в Європі були знищені десятки тисяч касетних ракет РСЗВ, і використання стандартних пускових установок М270 стало практично неможливим. І лише деякі з них були модернізовані для використання керованих ракет (у Франції – 13 із близько 50, у Німеччині – близько 40 із близько 150). Решта були виведені без введення наступників, як і зенітні комплекси «Роланд» і «Гепард», які використовувалися для захисту військ саме від тієї загрози, з якою Україна зіткнулася на Донбасі.
Нині країни НАТО стоять перед дуже великим викликом, пов’язаним не лише з необхідністю зберегти, а й збільшити допомогу Україні. Це вимагатиме рішучості та політичної волі, а також фінансових витрат на відтворення певних можливостей чи навіть певної креативності в їх придбанні, можливо, навіть із третіх країн. Важко судити, чи вдасться США та їхнім союзникам надати Києву адекватний рівень підтримки, враховуючи наслідки попередніх скорочень, нинішній характер бойових дій та «втому» від всієї ситуації, включаючи її економічні ефекти.
