Бортові проекції башти отримали додатковий захист у формі блоків ДЗ з елементами 4С24. Корма башти прикривалися екранами з грат проти кумулятивних зарядів. На борти корпусу навішувалися комбіновані екрани (сталь-гума-сталь) з інтегрованими до них елементами ДЗ "Реликт" 4С23. Захист носової частини корпусу танків Т-80БВМ та Т-90М посилювався повноцінним модулем того ж "Реликта". На корму монтувалися екрани з грат, аналогічні тим, що встановлювалися на корму башти. З 2016 року їх стали штатно встановлювати на усі танки.
Проте вже у 1990-ті роки стало ясно, що усіх цих заходів було недостатньо для надійного захисту танка. Почалася розробка додаткових модулів ДЗ, що швидко монтуються на танк. Спочатку це були металеві контейнери. Потім для спрощення конструкції було створено тканинні "фартухи" з кишенями під пластини з елементами ДЗ.
Потім для підвищення їх ефективності зробили спеціальні кріплення для їх установки на бортових екранах у формі кутків. Потім вигадали жорсткий каркас. У середині 2010-х років з'явився модуль ДЗ у м'якому корпусі (на Заході його прозвали Soft Case ERA). Суть його була у тому, щоб у бойовій обстановці можна було швидко навісити на бортові екрани додаткові модулі з ДЗ й так само швидко замінити ті, що вийшли з ладу та спрацювали. Для цього придумали чохли трапецієподібної форми з щільної, просоченої полімерами тканини, у які вкладалися пластини ДЗ 2С22 та прокладки, що демпфують. Чохли за допомогою ременів, просмикнутих через спеціальні петлі навішувалися на борти танка.
У 2021 році був засвоєний досвід війни у Нагірному Карабаху, де проти вірменських танків та іншої техніки азербайджанською стороною масово застосовувалися боєприпаси турецького та ізраїльського виробництва, що атакують із верхньої півсфери.
У танкові частини, насамперед, Південного ВО та інших, було розіслано циркуляр з інструкцією щодо самостійного виготовлення захисних пристроїв проти таких боєприпасів. Пристрій був схожий на "парасольку" ("козирьок") із сталевого кутового профілю та арматури, що зводиться за допомогою зварювання над баштою танка. Поверх нього планувалося укладати мішки із землею або піском. Передбачалося, що ця конструкція ініціюватиме БЧ боєприпасів ще до зустрічі з основною бронею башти, й тим самим запобігатиме її пробиттю. На деяких танках рашисти примудрились поєднати "козирькі" та "м'який" динамічний захист.
Усі ці заходи вселили у свідомість російських генералів надію, що війна з Україною пройде з мінімальними втратами.
Проте усі ці заходи не захищають російські танки. Не допомагають ані "козирькі", ані "мішки з ДЗ", ані "Реликт". Американські ПТУР Javelin проламують "козирькі", англійські ракети NLAW пробивають бортовий ДЗ та дах. Виявилися ефективними й українські ПТРК "Стугна". Таким чином, російські танки найсучаснішої модернізації показують в Україні вкрай низьку живучість. Про це також говорять їхні втрати (на 27 квітня вони склали за різними даними 571-939 танків, понад 50% яких було знищено).
А до ЗСУ надходять нові та ще більш ефективні західні протитанкові системи, наприклад, ударні одноразові дрони Switchblade та Phoenix Ghost, 155-мм гаубиці з касетними протитанковими та керованими снарядами, РСЗВ HIMARS з такими ж ракетами тощо. Які ж тут "козирькі"?
