Про це пише The Guardian.
Судячи з майже екзистенційного тону промови міністра закордонних справ Ліз Трасс у середу ввечері, Велика Британія зараз свідомо перебуває у тимчасовому крилі невеликої групи союзників, які приватно обговорюють умови, на яких може закінчитися війна.
Не все це є у відкритому доступі, але у своїй промові Трасс чітко дала зрозуміти, що росія буде змушена залишити всю Україну, а отже більше не зберігатиме свої позиції на Донбасі на сході та в Криму, який вона анексувала в 2014 році.
З цієї точки зору вона отримала підтримку міністра оборони Бена Уоллеса в четвер. Вона також погоджується з міністром оборони США Ллойдом Остіном, що росія повинна припинити війну настільки ослабленою у військовому плані, що вона не зможе повторити свої загрози не лише Україні, а й Молдові та країнам Балтії.
Для належної міри покарання повинні були б бути репарації – виплата Україні за шкоду, яку завдала москва – як відлуння принципів, яких дотримувались союзні війська проти Німеччини в 1919 році: покарання, оплата і запобігання.
Ці умови не можуть бути настільки принизливими, як горезвісний Версальський мирний договір того року, але вони не залишать місця для сумнівів у тому, що путін програв. У Великобританії вже давно говорять, що путін не тільки повинен зазнати невдачі у своїй війні, але має бути очевидним, що він зазнав невдачі.
Дискусії про те які умови будуть неприйнятними під час будь-якого мирного врегулювання, знаходяться на ранній стадії обговорення в осередку дипломатів із «четвірки» – США, Великобританії, Франції та Німеччини. Обговорення розвиватимуться в міру розвитку на полі бою.
Можливо, що дещо з того, що агітує Трасс, в більшій мірі є перебільшенням через побоювання Великобританії, що Німеччина чи Франція будуть схильні повернутися до старих моделей діалогу з москвою. Можливо також, що Трасс бачить мало політичних недоліків у тому, щоб бути найхолоднішим з воїнів холодної війни в уряді.
Але не все це - політичний розрахунок. Позиція Британії також випливає з ретельного аналізу, викладеного у промові, про те, що, на її думку, поставлено на карту в Україні, і як це має призвести до нового порядку безпеки, в якому росія буде маргіналізована.
Трасс бачить це як момент, коли закінчиться епоха авторитаризмів, і в цьому сенсі Україна бореться не лише за свою батьківщину, а й за безпеку Заходу. Таким же чином, промова була приправлена попередженнями Китаю, що доступ до західних ринків є умовним.
Вона також надіслала повідомлення до Берліна, повідомивши їм, що Wandel durch Handel – припущення, що економічна інтеграція та торгівля можуть стимулювати політичні зміни – виявилося хибним. Відкидаючи цей принцип, вона не лише відкинула Ostpolitik німецьких соціал-демократів, а й припущення наступних німецьких канцлерів. За її словами, торгівля з Росією не спонукала москву до демократії.
Натомість путін «взяв гроші з нафти та газу і використав їх для консолідації влади та отримання важелів впливу за кордоном».
Невелика іронія полягає в тому, що німецький політик, з яким Трасс найбільше погоджується, говорячи про це, є міністром закордонних справ від «зелених» Анналеною Бербок, а не її «рідною політичною сестрою». Але війни створюють нові союзи.
Трасс стверджує, що цей новий підхід поєднує безпеку оборонну та економічну безпеку. Так само, як Китаю ніколи не слід було надавати доступ до інфраструктури Великобританії або її телекомунікаційної мережі, так і Німеччині не слід було передавати свою здатність залишатися зі світлом «Газпрому».
Критики Трасс скажуть, що її риторика, включаючи обіцянку продовжувати озброювати Україну, служить лише розпалу москви та ризикує небезпечною ескалацією. Наприклад, схвалення Великобританією використання Україною своєї зброї для ураження цілей всередині росії збільшує ймовірність того, що москва розглядатиме сили НАТО за межами України або інструкторів НАТО в Україні як довірених осіб і законні цілі. Це заохочує зростаючу тенденцію путіна представляти свою «спеціальну військову операцію» не як обмежене звільнення Донбасу, а як системну боротьбу з НАТО, в якій Україна стає лише першим військовим полем битви.
Трасс, здавалося, була готова відповісти на цю критику в середу, коли вона описала британців як тих, хто ризикує, і має історією протистояння хуліганам. Її союзники зазначають, що путін раніше погрожував, але так і не здійснив «ядерну відповідь» на перетин російських червоних ліній.
Вона також здається досить оптимістичною, щодо того, що Китай в підсумку відмовиться від підтримки путіна, оскільки не захоче бути на стороні, яка програла. Індія також, якби одержала сучасне західне озброєння, а не стару радянську зброю, могла б припинити свої ввагання. Оскільки більш важке озброєння постачається швидшими темпами, Трасс більше не думає, що війна триватиме цілих п’ять років – таку думку вона висловлювала приватно кілька місяців тому.
Проте цей оптимізм не зменшує ризику в її підрахунках. У своїй промові Трасс зобразила путіна як непередбачуваного, а отже, якісно відмінного від радянських лідерів, для яких важлива міжнародна репутація, і з якими можна було б уникнути, принаймні, кубинської ракетної кризи.
Але якщо путін — шахрай, якого описує Трасс, і відчуває, що єдиними умовами миру, які пропонуються, є приниження, у нього мало мотивів просити мир. Якщо його загнати в кут, він може виправдати свою загрозу ескалації, застосувавши ядерну зброю або «блискавичні удари» по своєму справжньому супротивнику - НАТО. Чим більше ставки підвищуються, тим більше можна втратити.
Як зауважив прем’єр-міністр Франції Жорж Клемансо в контексті 1918 року, іноді «легше почати війну, ніж мир».
