uk en de fr pt it

Придністров’я, легкозаймистий проросійський анклав - репортаж Le Monde

Придністров’я, легкозаймистий проросійський анклав - репортаж Le Monde
51
0
На цій території, що прилягає до України, яка відокремилася від Молдови на початку 1990-х рр, зростає напруга. росія має там 1500 військових. Якщо вони отримають підтримку місцевих, ймовірно, це допоможе їм взяти під контроль Одеську область, - пише Le Monde.

Закритий з початку російського вторгнення в Україну, прикордонний пост «Первомайськ» набув вигляду закріпленого табору. 3 травня стіна з бетонних блоків, а за нею друга черга мішків з піском, унеможливила будь-який прохід по мосту, що веде на українську територію з Придністров’я.

Проросійський анклав у Молдові підігріває побоювання Києва та його західних союзників щодо відкриття нового фронту, який дозволить російським військам взяти під контроль всю південну Україну зі сходу на схід. Виступаючи у вівторок, 10 травня у Вашингтоні перед Сенатом, глава американської розвідки Авріл Хейнс оцінила, що володимир путін як і раніше "налаштований вести війну за межі Донбасу, до Придністров'я".

До цього часу ця вузька смуга землі, площу якої можна порівняти з площею департаменту Східних Піренеїв, навряд чи привертала увагу. Придністров'я народжене насильницьким розколом з Молдовою, від якої росія ампутувала 10% території на лівому березі Дністра. Це відбулося наприкінці братовбивчої війни - з 1990 по 1992 рік - в результаті якої були кілька сотень загиблих і понад 100 000 переселенців. Придністров’я потрапило в категорію так званих «заморожених» пострадянських конфліктів. Раптом стає дедалі гарячіше.

Його близькість до Одеси, головного українського портового міста на Чорному морі, робить його стратегічною проблемою для Кремля, який уже має на місці контингент з 1500 солдатів. Спадкоємець 14-ї радянської  армії, він входить до складу Оперативної групи російських військ у Придністров’ї (ГОТРТ) при Південному командуванні, яке також контролює частину Донбасу та Криму. Він постійно присутній тут, з часів закінчення війни між братськими молдавськими народами. Самопроголошений незалежний сепаратистський анклав не визнається жодною іноземною столицею, навіть москвою. Але визнання росії не потрібне: останні тридцять років Придністров’я було під її протекторатом.

Тиск зростає

У березні 2006 року відбувся референдум, організований в анклаві навколо одного питання: бути незалежними або приєднатися до росії? Возз’єднання з Молдовою навіть не розглядалося. Референдум завершився «нищівною» оцінкою 97,1% на користь другого варіанту, але нічого не відбулося. Через вісім років, у березні 2014 року, на наступний день після анексії Криму росією, уряд Придністров’я заявив, що хоче приєднатися до російської федерації. Без будь-яких наслідків, окрім цієї заяви про вірність. Навіщо казати щось ще?

Після проходження кордону, що відділяє Молдову від цієї території, підконтрольність видна з усюди. Російський прапор висить на всіх офіційних будівлях Тирасполя, придністровської «столиці», поряд з місцевим гербом, на якому збереглися серп і молот. Румунська мова, офіційна в Молдові, тут поступається місцем російській. Покупки розраховуються в адаптованому варіанті рубля. Російських солдатів добре видно, особливо навколо блокпостів, які нещодавно з’явилися на дорогах і також оточених, нещодавно, бетонними блоками.

Наприкінці квітня ракетні установки – не заявлені – пошкодили фасад штаб-квартири СБУ, на вікнах якої в Тирасполі досі залишаються шрами. Відтоді влада Придністров’я майже щодня оголошувала про стрілянину, проліт безпілотників чи виявлення боєприпасів. «Терористичні акти» , які москва приписує українцям, не мають жертв і винних. Але в очах жителів Заходу серія терактів має на меті продовжити конфлікт. І тиск зростає.


«Сьогодні вранці ми отримали чергове повідомлення про обліт безпілотника на півночі Придністров’я, доказів [про злочинців] немає, це переважно символічні дії, але це створює відчуття невпевненості та напруги» , – сказав у суботу 7 травня Клаус Нойкірх, глава місії Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Переговори на чолі з ним, започатковані з 1993 року в Кишиневі, столиці Молдови, для сприяння політичному врегулюванню придністровського конфлікту та «зближення двох берегів Дністра», зараз зайшли в глухий кут. «Ми не бачимо жодних ознак ескалації, але все може змінитися залежно від зовнішніх факторів», – продовжує пан Нойкірх.

У будь-якому разі, населення реагує на ці речі. Досі відчуваються травми війни початку 1990-х років.

«Я хочу емігрувати, у мене є український паспорт. Як ви думаєте, це можливо? молода жінка з Тирасполя крадькома прослизнула до репортера Le Monde, але майже одразу втекла. Як і багато її співгромадян, вона має другий паспорт. Але в Придністров’ї жорстке стеження, а контакти з іноземцями означають проблеми з поліцією. За даними Кишинева, після війни в Україні кількість жителів, які перетинають кордон для отримання молдовського громадянства, зросла вдвічі.

Оголошення тираспольської влади про «стрілянину» та обльоти безпілотників поблизу Кобасної викликає темні передчуття. Розташований на півночі Придністров’я, дуже близько від українського кордону, з радянських часів на цьому місці зберігалося 20 000 тонн боєприпасів; це один з найбільших складів у Європі. Ніхто не має доступу до нього, окрім російської армії – ОБСЄ не могла оглянути це місце понад десять років. І в Тирасполі, як і в Кишиневі ходять чутки про його небезпечність. Дехто навіть оцінює, що в разі вибуху його потужність буде у десять разів більша, ніж катастрофа в порту Бейрут. У серпні 2020 року вибух запасу в кілька сотень тонн аміачної селітри спричинив загибель 200 людей. «Ця аналогія неактуальна, оскільки склад розташований не в центрі міста, але масштаби, безсумнівно, були б порівнянними», – визнає глава місії європейської організації.

«Серію помилкових сповіщень (...) , про які повідомляв Тирасполь у березні та квітні, Кишинев недостатньо вивчив і навіть повністю проігнорував Захід», — висловлює жаль Денис Ценуза, аналітик аналітичного центру Східноєвропейських досліджень у Литві. На території, де немає опозиції та свободи преси, за тиждень до цього публікація анонімного документа про російських «шпигунів», які працюють у Придністров’ї, мала ефект бомби.

Наступного дня після ракетного обстрілу штабу безпеки в Тирасполі, певне угруповання, назвавши себе «патріотами» цього самого міністерства, 26 квітня звинуватило «руйнівні сили» у підготовці «провокацій , спрямованих на «знищення крихкого спокою нашої держави». Російський генерал Віталій Разгонов, «радник президента [Придністров’я Вадима Красносельського], який прибув у 2019 році», був «звинувачений у формуванні диверсійних груп, створенні агентурної мережі (...), дестабілізації політичної ситуації в Молдові, проведенні операції з дезінформації та наданні інформаційної підтримки спецоперації в Україні». Опублікований російською мовою на сайті Ava.md цей текст закінчувався списком імен агентів, які проживають у Придністров’ї.

До речі, його автори подбали про те, щоб виключити з цих підпільних операцій місцеву економічну «еліту», яку можна звести до однієї людини – Віктора Гучана. Разом із російським помічником, він є співзасновником конгломерату «Шериф». Через нього цей колишній співробітник радянської розвідки домінує майже в усіх секторах: дистрибуції, харчовій промисловості, будівництві, засобах масової інформації та навіть мобільній телефонії. Його вивіска великими літерами розклеєна на супермаркетах, сяючих станціях технічного обслуговування і навіть на сучасному стадіоні на в’їзді до Тирасполя, створюючи таким чином неповторний контраст із радянськими пережитками. Втім, частина соковитого бізнесу цього місцевого олігарха була здійснена в Україні, зокрема, на Чорному морі.

«Війна в Україні зробила Придністров’я комерційно залежним від країни, від якої воно відділилося. Війна означає, що єдиний шлях, щоб імпорт потрапив в анклав – через Молдову, зазначає Денис Ценіса. Це дозволило Кишиневу мати більшу вагу. Як захід обережності, Європейський Союз щойно вирішив доставити військову техніку в цю невелику країну з населенням менше трьох мільйонів людей на чолі з проєвропейським президентом Майєю Санду.

На прикордонній заставі, на в’їзді до Придністров’я, посилено контроль. Обшукуються багажники автомобілів. 2 травня місцева газета опублікувала «відкритий лист» із проханням до володимира путіна від імені населення «прийняти та залучити придністровські сили до поточних дій російської армії».
Коментарі (0)
Додати