Підґрунтям війни в Україні є протистояння двох «таборів», які сперечаються про перевагу над світом завтрашнього дня. Крім трагедії, яку переживають українці, це зіткнення двох силових блоків.
Китай Сі Цзіньпіна вирішив підтримати, принаймні політично, росію володимира путіна. Цього не повинно було статися. Пекін мав зіграти іншу – більш заспокійливу – роль. Але в ім’я спільних вищих амбіцій Сі вважав важливішим дотримуватися аргументації путіна: в українській справі у всьому винні НАТО, США, цей «колективний Захід», який постійно загрожує москві.
Чому? Тому що росія є другом, бойовим товаришем у битві, яка ведеться за формування «нового міжнародного порядку», за зміну відносин між державами в 21 столітті та вступ у «нову еру», яка призведе до кінця західного керівництва, встановленого в 1945. Війни в Україні шкода, але головна зацікавленість Пекіна полягає в тому, щоб закріпити на випробуванні партнерство з росією на службі конкретної мети: створити міжнародне середовище, сприятливе для автократичної форми правління.
Навпаки, Сполучені Штати та їх союзники в боротьбі між демократіями та автократією надають підтримку Україні – протистояння, яке Джо Байден вважає вирішальним для майбутнього століття. Запрошений на початку травня на фестиваль Financial Times у Вашингтоні, 98-річний Генрі Кіссінджер, значна частина життя якого проходить на службі в школі реальних політиків, непомітно дав зрозуміти, що він не підтримує формулу Байдена. Нам здалося, що колишній держсекретар охоче повторив би «переворот» 1972 року: наставив би Пекін проти москви...
Кіссінджер не заперечує дипломатико-ідеологічного наступу, який Китай веде проти Заходу на міжнародній арені. Про цю кампанію чудово розповідає синолог Еліс Екман з Інституту досліджень безпеки Європейського Союзу (EUISS) у публікації «Китай і битва коаліцій».
Як би виглядав новий «міжнародний порядок» у стилі Сі Цзіньпіна? Пекін хоче переглянути «глобальний режим правління», встановлений Сполученими Штатами в 1945 році - по суті, систему ООН - який несе відбиток «західних» цінностей і, таким чином, надає Вашингтону непомірну вагу в сучасному світі. Він бачить так: із занепадом Заходу настав час для Китаю та його друзів.
Народжена в часи холодної війни система «альянсів» також застаріла. Це стосується альянсів, які встановили американці з Японією та Південною Кореєю, а також НАТО в Європі. москва і Пекін мають намір витіснити американську присутність зі своїх сусідів, наскільки це можливо, каже Еліс Екман.
Китай віддає перевагу альянсам «партнерства», які є більш гнучкими, менш обмежуючими, без обіцянок солідарності з точки зору безпеки.
Китай відстоює посилену бетонну концепцію національного суверенітету: питання прав людини, як воно розуміється в засновницьких текстах ООН, має бути витіснене з відносин між державами. Жителі Заходу використовують це, щоб підірвати діяльність законних урядів. Вони використовують цю тему для зміни режиму. Пекін виступає за стабільність уряду: тиск народних протестів тут і там він розглядає виключно як західні маніпуляції.
Діючи за марксистсько-ленінською діалектикою, що дозволяє грати на протиріччах, Китай одночасно виступає за абсолютний суверенітет держав та за принцип зони впливу. У цих зонах, само собою зрозуміло, що «васальні» держави мають лише обмежений суверенітет, звідси й упередженість Китаю в українській справі. Як свідчить китайсько-російський документ, підписаний 4 лютого між Сі і путіним, цей набір спільних принципів, який Еліс Екман детально описує, є підставою для існування осі москва-Пекін.
Китай демонструє безпрецедентну активність, щоб привести все більшу кількість держав до своєї «ревізіоністської» лінії. Успішно граючи на дискредитації Заходу, який регулярно невірний своїм цінностям, особливо в цій першій половині 21 століття, Пекін об’єднує групу з сорока-шістдесяти країн у «коло друзів», механічно об’єднаних із Серединною імперією (будь то уйгури, Тайвань чи Гонконг).
Міжнародні форуми, «нові шовкові шляхи» (фінансування інфраструктури), фінансові внески в систему ООН, постійне очорнення західних суспільств: Пекін приділяє значні ресурси постійному розширенню «коло друзів» і створенню «більшості» голосів або блокуванню меншин в ООН.
У битві, яка ведеться за припинення міжнародного порядку на службі у керівництва Сполучених Штатів, росія володимира путіна є вагомим, незамінним союзником, найдорожчим із «кола друзів». Радикально виступаючи проти іноземного «втручання», коли воно є західним, Китай не засуджує агресію росії проти України.
