Про це пише The Moscow Times.
«Війна стала тригером для підвищення національної свідомості», – каже Руслан Габбасов, голова Башкирського національного політичного центру.
Непропорційно велика частка російських солдатів, загиблих в Україні, походять із етнічних меншин росії, представники яких страждають від бідності та є об’єктами офіційної дискримінації.
Оскільки конфлікт затягується, етнічні активісти сподіваються, що колонізаторський підтекст жорстокого вторгнення росії, яке також призвело до економічного привласнення українських ресурсів і вбивств беззбройних людей, може розпалити невдоволення серед неслов’янських груп – і навіть надати політичний імпульс для зміни нинішньої структури російської федерації.
«З'явиться вікно можливостей, і ми використаємо його, щоб отримати максимум прав і свобод для нашої республіки Башкортостан. Ми намагатимемося стати суверенною державою, рівною іншим на світовій арені», – сказав Габбасов, який втік з росії у 2020 році.
Рафіс Кашапов, татарський правозахисник і співзасновник руху «Вільний Ідель-Урал», який прагне до незалежності та інтеграції групи етнічних регіонів у центральній росії, повторив коментарі Габбасова.
«Ми віримо, що російське вторгнення в Україну призведе до падіння імперії», – сказав він.
Етнічні активісти з росії, у тому числі Кашапов і Габбасов, зібралися на початку цього місяця на Форумі вільних націй росії в польській столиці Варшаві, щоб обговорити, як війна в Україні вплинула на їхні громади та що вони можуть зробити, щоб отримати більшу автономію.
Учасник форуму Павло Суляндзіга сказав The Moscow Times, що майбутнє росії «активно обговорюється» серед таких громад, як буряти, саха та калмики.
Однак він обережно ставився до перспективи неминучого розпаду російської федерації, яка в її нинішньому вигляді надає деяким неросійським групам певну незалежність у так званих «регіонах етнічної батьківщини».
«Малі корінні народи не мають необхідних передумов для самовизначення, і ми будемо змушені залишатися меншинами незалежно від того, де ми живемо», – сказав Суляндзіга, який очолює фонд «Батані» для корінних народів росії.
Різні етнічні групи в росії не мають єдиної позиції щодо того, які політичні зміни вони хотіли б бачити, а прагнення відрізняються залежно від розміру, історії та світогляду. Наприклад, політичні варіанти Башкортостану – найбільш густонаселеної, багатої на ресурси етнічної республіки росії, розташованої між Волгою та Уралом – дуже відрізняються від тих крихітних етнічних груп, які можуть налічувати всього кілька сотень людей.
Активіст Габбасов припустив, що Україна може бути політичною моделлю для башкирів.
«Наш проект – це політична нація, як в Україні, де державу очолює президент-єврей, а поряд з етнічними українцями воюють етнічні грузини, чеченці, кримські татари і всі однаково вважають Україну своєю батьківщиною», – сказав він.
Для багатьох етнічних груп кремлівська війна в Україні нагадала про імперське завоювання їхньої батьківщини росією та нещодавню політику «русифікації», включаючи виключення мов меншин та місцевої історії зі шкільних програм.
Мабуть, найяскравішою ілюстрацією нерівних відносин між корінними групами та етнічними росіянами є рекордна кількість вбитих в Україні російських солдатів неслов’янських національностей.
Північнокавказька республіка Дагестан із 143 вбитими солдатами на 100 тисяч мешканців очолює рейтинг регіональних смертей, складений з відкритих джерел незалежним медіа-виданням iStories. На другому місці Бурятія із 113 підтвердженими смертями. Повідомляється, що в Україні було вбито лише кілька солдатів із великих міст, таких як москва та Санкт-Петербург.
росія не публікувала офіційних даних про етнічну структуру своїх військових втрат в Україні та не оновлювала загальну кількість загиблих з березня.
«Відкритий лінгвіцид та етноцид. Сьогодні до цього додали геноцид як щодо українського народу, так і щодо корінних народів росії, представники яких відправляються на війну на забій», – сказав Габбасов на Варшавській конференції.
Хоча важко визначити точний рівень підтримки на місцях більшої незалежності від Москви серед неслов’янських народів росії, є докази зростання інтересу до вивчення національних мов та історії.
«Мені так соромно, що до війни я нічого не знав про культуру, в якій я виховувався і яка є рідною для мене. Я ніколи не говорив рідною мовою», – написав один з учасників закритого чату в Telegram.
За словами активістів, через страх багато людей неохоче висловлюють свою незгоду.
«Люди дуже налякані», – сказав Суляндзіга, коли його запитали про настрої серед громад на Далекому Сході та Сибіру росії.
«Ми отримуємо багато повідомлень про те, що багато людей у корінних громадах, зокрема матері, чиї діти були відправлені на війну, висловлюються... Але, на жаль, більшість із тих, чиї родини не були відправлені на війну, вибирають мовчати або підтримувати війнуайте цю перемогу», – сказав він у телефонному інтерв’ю зі Сполучених Штатів, де отримав притулок у 2017 році.
російські захисники прав етнічних меншин діяли під загрозою звинувачень у «екстремізмі» з початку 2000-х років, і більшість із них зараз живе за кордоном.
«Не можу сказати, що моя діяльність стала обмеженою з моменту втечі з росії. Навпаки, я можу зробити більше... тому що я почуваюся вільним і, нарешті, можу сказати те, що думаю», – сказав Габбасов.
Суляндзіга сказав, що, хоча перебування у вигнанні обмежує те, що він може зробити, він зберігає надію.
«Я продовжую виконувати свою роботу, тому що наші корінні народи щодня звертаються до мене. Їхні права порушуються, і вони не можуть знайти справедливість, – сказав він. – Історія вчить нас, що рано чи пізно всі імперії падають».
