Про це йдеться в колонці журналіста Гедеона Рахмана для Financial Times.
Гнів путіна неудаваний. Як зауважує політичний оглядач Іван Крастев: «Лицемірство заходу стало для нього одержимістю».
Але лицемірство і брехня – це не одне й те саме. Розрізнення може здатися семантичним, навіть легковажним, але воно має значення. російська влада спеціалізується на відвертій брехні, по-різному наполягаючи, що вона не вторглася в Україну, не отруїла лідера опозиції Олексія Навального, не має жодного відношення до збиття рейсу MH17, а її армія не вчиняла військових злочинів.
США та їхні союзники, навпаки, спеціалізуються на лицемірстві. Характерний західний порок — проголошувати ідеал чи політику, а потім непослідовно застосовувати їх. Таким чином, західні країни проголошують себе захисниками прав людини, але змагаються за продаж зброї Саудівській Аравії.
Вони виступають за державний суверенітет, але США, Велика Британія та Франція підтримали гуманітарну інтервенцію в Лівії, яка привела безпосередньо, і, можливо, навмисно, до зміни режиму та насильницької смерті лівійського лідера Муаммера Каддафі. Західні країни заявляють, що рішуче виступають проти розповсюдження ядерної зброї, але роблять виняток у випадках Ізраїлю та Індії, але не Ірану.
Захід – це «імперія лицемірства». Саме росія є справжньою «імперією брехні». А коли справа доходить до випробування сили між системами, лицемірство працює краще, ніж відверта брехня.
В імперії лицемірства все ще можливі відкриті дебати та критика. Робляться помилки і скоюються злочини. Але на ці злочини можуть вказати — чи то офіційні запити, чи то вільна преса. The New York Times щойно отримала Пулітцерівську премію за ретельне розслідування американської війни безпілотників та її жахливого числа жертв серед цивільного населення. Відповіддю Пентагону було подякувати газеті та пообіцяти зміни. Більше лицемірства? Можливо — але без розслідування та викриття не було б перспектив реформи.
Ніхто в росії не отримає жодних премій за розслідування військових злочинів, скоєних у Бучі, чи знищення Маріуполя. Будь-який журналіст, в якого вистачить сміливості спробувати, опинився б у в’язниці або загинув. Натомість російський уряд продукує брехню — наприклад, твердження, що трупи в наручниках на вулицях Бучі поклали туди українці.
Суспільство, яке може зіткнутися з болючими істинами, є не тільки морально кращим. Це також ефективніше. Імперія брехні існує в стані постійного когнітивного дисонансу. Є деякі сфери суспільного життя в умовах репресивної системи, де необхідно говорити правду: о котрій годині відправляється мій потяг? У мене рак? Є й інші сфери, де важливо приховати правду: чи були ці вибори сфальсифікованими? Скільки росіян загинуло в Україні?
Проблеми виникають, коли політика вимагає брехні, а функціонуюче суспільство вимагає правди. Соціально шкідливі наслідки брехні були відображені у відомій радянській приказці: «Ми робимо вигляд, що працюємо, а вони вдають, що нам платять».
В Україні наочно продемонстровано небезпеку базування політики на брехні. До останнього моменту кремль заперечував, що вторгнення було сплановано. Навіть високопоставлені російські чиновники, мабуть, дізналися правду лише за кілька годин до того, як танки заїхали в Україну. Навіть зараз повномасштабну війну доводиться називати «спеціальною військовою операцією».
Але путін і росія зараз платять високу ціну за брехню, яку кремль розповідмє світу і собі. Виявляється, українською владою керують не божевільні, накачані наркотиками неонацисти. Жителі Сходу України не були відчайдушними в тому, щоб їх «визволила» російська армія. Мрії путіна про швидку перемогу зруйнувалися, коли вони зіткнулися з реальністю.
Однак Захід не може бути задоволений своєю здатністю протистояти політиці великої брехні. Вторгнення в Ірак було виправдано помилковим твердженням, що режим Саддама Хусейна розробляє зброю масового ураження. США, схоже, переконали себе, що це правда. Директор ЦРУ, як відомо, заявив президенту Джорджу Бушу-молодшому, що докази щодо зброї масового знищення були «безглуздими». Політичний тиск, щоб виправдати вторгнення, допоміг створити фальшивий наратив — із катастрофічними наслідками.
Що ще серйозніше, Дональд Трамп вніс політику «великої брехні» в серце американської внутрішньої політики. Трамп продовжує наполягати на тому, що президентські вибори 2020 року у нього «вкрали». Значна частина Республіканської партії погодилася з цією брехнею. І схоже, що Трамп знову буде балотуватися на пост президента у 2024 році і має хороші шанси на перемогу.
Найчіткіші відмінності між російською імперією брехні та американською імперією лицемірства часто можна знайти не стільки в їхній поведінці за межами своїх кордонів, скільки у внутрішніх системах, які вони захищають. Система путіна все більш очевидно ґрунтується на брехні та репресіях. США досі є вільною країною.
Свобода слова настільки вкорінена в Америці, що навіть переобраний Трамп не зможе наполягати, як це робить путін, на тому, що кожен громадянин його країни повинен схвалити його брехню або загрожувати ув’язненню. Але якщо політика великої брехні знову почне лунати з Білого дому, це принизило б Америку і поставило б під загрозу світ.
